Розділ «Штовхач»

В'язень, Дама.

Третя — Смерть.

Зненацька стрільця охопила впевненість у тому, що третій — він сам.

5

Роланд, який перебував у чужому тілі, наче керована торпеда, запрограмована на зіткнення з чоловіком у чорному, в ту саму мить, коли той з'явився в полі зору, стрімголов метнувся вперед.

Жодної думки про те, що станеться, якщо він завадить чоловікові в чорному вбити Джека, у стрільця не було. Він замислився над цим тільки пізніше. А статися міг парадокс, свищ У просторі й часі, що міг би перекреслити всі події, які відбулися після його появи на придорожній станції… бо, звісна річ, якби він урятував Джека в цьому світі, то хлопчик не з'явився б в іншому і їхня зустріч була б неможлива. Змінився б також увесь подальший хід історії.

Які зміни? Їх навіть уявити було важко. Те, що результатом однієї з них могло б стати закінчення його пошуків, не спало стрільцеві на думку. Безперечно, такі запізні роздуми не мали нічого спільного з реальністю. Якби він побачив чоловіка в чорному, то жодні думки про наслідки, парадокси чи призначений долею хід подій не змогли б завадити йому просто нахилити голову того тіла, де він зараз перебував, і з усього розгону врізатися нею в груди Волтерові. Роланд так само був безпорадний перед натиском цього імпульсу, як револьвер не може опиратися пальцеві, що натискає на курок і випускає кулю.

І якщо після цього все б згоріло пропадом, то й біс з ним.

Стрілець швидко обвів очима гурт перехожих на розі, роздивившись кожне обличчя (жінок він розглядав не менш прискіпливо, ніж чоловіків, аби впевнитися, чи серед них нема тієї, що тільки прикидається жінкою).

Волтера серед них не було.

Роланд помалу розслабився — так палець, що притискається до гачка, може в останню мить розпрямитися. Ні, Волтера поблизу хлопчика не було, і стрілець відчув упевненість у тому, що ще не час. Не зовсім той час. Той час наближався. До нього лишалося два тижні чи тиждень, а може, навіть один-єдиний день. Але поки що був не час.

Тож Роланд повернувся в глиб свідомості.

А дорогою побачив…

6

…і, вражений, зомлів: одного дня чоловік, у свідомість якого відчинялися треті двері, зачаївся біля вікна спорожнілої кімнати в будинку, де було багато покинутих мешканцями кімнат — покинутих, якщо не вважати пожильцями п'яниць і божевільних, що часто там ночували. П'яниць було чутно здалеку: від них відчайдушно тхнуло потом і сечею. Божевільних видавав сморід їхніх розхристаних думок. Єдиним предметом умеблювання в цій кімнаті були два стільці. Джек Морт користувався обома: на одному сидів, а другим підпер двері, щоби вони не відчинялися в коридор. Непроханих відвідувачів він не чекав, але краще було вберегтися. Морт сидів досить близько до вікна, аби визирати в нього, і достатньо далеко від навскісної лінії тіні, щоби сховатися від випадкових глядачів.

У руці він тримав розкришену червону цеглину.

Її він витяг зі стіни просто за вікном, де розхитаної цегли було багато. Стара, з нерівними краями, але важка цеглина. На ній, наче прилипали, міцно трималися шматки давнього будівельного розчину.

Чоловік збирався скинути цеглину комусь на голову.

Йому було байдуже, хто стане жертвою. Коли йшлося про смерть, Джек Морт грав працедавця, що надає всім рівні можливості.

Чекати довелося недовго: на тротуарі внизу з'явилася якась родина з трьох осіб. Батько, мати, маленька дівчинка. Дівчинка йшла між чоловіком і жінкою. Напевно, батьки вирішили, що там вона буде в безпеці від вуличного транспорту. Неподалік була залізнична станція, і автомобілів тут їздило не так вже й мало. Та Джек Морт не переймався автотранспортом. Його більше турбувало те, що навпроти немає жодної будівлі. Їх уже позносили — на місці будинків лишився пустир, більше схожий на сміттєзвалище: всюди валялися розколоті дошки, розбита цегла, то тут, то там блищало скло.