Розділ «Штовхач»

У грубому плані завжди лишалося місце для імпровізації. А імпровізація завжди була одним із улюблених коників Роланда.

2

Разом із ним у ліфт сів гладкий чоловік, очі котрого були прикриті лінзами так само, як і в голомозого, що п'ять хвилин тому застромив був голову до Мортового кабінету (схоже, що в світі Едді такі лінзи, що в «Мортциклопедії» називалися «окулярами», носило багато людей). Товстун глянув на портфель у руці чоловіка, якого вважав Джеком Мортом, і перевів погляд на самого Морта.

— До Дорфмана збираєтесь, Джеку?

Стрілець не відповів.

— Якщо ви гадаєте, що зможете відговорити його від суборенди, то скажу вам, що це гаяння часу, — сказав гладун і моргнув від несподіванки, бо його колега швидко відступив на крок назад. Двері малого короба зачинилися, і зненацька все почало кудись провалюватися.

Не зважаючи на репетування Морта, Роланд учепився в його свідомість і зрозумів, що все гаразд. Падіння було контрольованим.

— Вибачте, якщо втручаюся не в свої справи, — сказав товстун. «Цей теж його боїться», — подумав стрілець. — Ось що я думаю: ви впоратися з тим придурком краще, ніж будь-хто в цій фірмі.

Стрілець мовчав. Все, чого йому хотілося на ту мить, — якомога швидше вийти з падучої труни.

— Я і всім так кажу, — захоплено продовжував товстун. — Тільки вчора я обідав з…

Голова Джека Морта повернулася. З-за окулярів із золотою оправою, які носив Джек, просто в обличчя товстунові подивилися очі іншого відтінку блакиті. Такими Джекові очі ніколи не були.

— Стули писок, — безбарвним голосом сказав стрілець.

Товстун зблід і швидко відступив на два кроки назад. Його відвислі жирні сідниці хляпнули об стінку маленької рухомої труни з обшивкою під дерево, який неждано-негадано спинився. Двері відчинилися, і стрілець, вдягнений у тіло Джека Морта, наче в костюм, який щільно прилягає до шкіри, вийшов, не озираючись назад. Не відпускаючи кнопку відчинення дверей, товстун чекав у ліфті, поки Морт не зник з поля зору. «У нього завжди вальти тасувалися, — подумав товстун. — Але це вже серйозно. А раптом це нервовий зрив?»

Думка про Джека Морта, надійно схованого за стінами якого-небудь «санаторію», здалася товстунові дуже втішною.

Стрілець би не здивувався.

3

Десь між приміщенням, у якому гулко відлунювали кроки (в «Мортциклопедії» воно називалося вестибюлем, тобто місцем входу й виходу з офісів, яких у цій вежі, що сягала небес, було повно), і яскраво освітленою вулицею («Мортциклопедія» називала її одночасно Шостою і Всеамериканською авеню) чоловік, котрий був вмістилищем для Роланда, перестав репетувати. Але Морт не сконав від переляку. Глибинне внутрішнє чуття, яке дорівнювало знанню, підказало стрільцеві, що якби Морт помер, то обидва їхні ка були б навіки вигнані з тіла в той вакуум можливого, що лежав за межами всіх фізичних світів. Не помер — лише знепритомнів. Зомлів від надміру жаху й дивовижі, так само, як знепритомнів Роланд, коли вперше опинився у свідомості Морта й дізнався про її темні секрети та схрещення доль, надто грандіозне, аби бути простим збігом обставин.

Стрілець був радий, що Морт відключився. Поки непритомний стан цього чоловіка ніяк не заважав добувати потрібну інформацію з його знань і спогадів — а він не заважав, — Роланда тішило, що Морт не втручається у справи.

Жовті машини виявилися громадськими каретами, які тут називалися «таксівками», «кебами» чи «тачками». Візники, як він дізнався з «Мортциклопедії», належали до двох племен: мексикашок і чурок. Щоби зупинити такий екіпаж, потрібно було підняти руку, як у школі.

Роланд так і зробив, але коли кілька порожніх (якщо не рахувати водія) таксівок проминуло його, не зупинившись, він звернув увагу на те, що на них є таблички «Не працюю». Слова були написані Великими Літерами, тож Мортова допомога стрільцеві не знадобилася. Трохи почекавши, він знову підняв руку. Цього разу так-сівка зупинилася. Стрілець заліз на заднє сидіння. В ніс йому вдарив запах застарілого тютюну, застарілого поту, застарілих парфумів. Пахло так само, як і в тих диліжансах, що їздили в його світі.