Розділ «Штовхач»

«Ні фіга він не дізнається. Не до того йому буде, він же там зайнятий пошуком своїх ліків. І перепихаловом, наскільки мені відомо».

Чужий голос не відповів, однак зерно сумніву зумів зронити. Детта чула, про що вони говорили, думаючи, буцімто вона спить. Справжньому Мерзотникові щось було треба. Що саме — Детта не знала. Йшлося про якусь вежу, от і все, що вона зрозуміла. Може, Справжній Мерзотник думав, що в цій вежі повно золота, діамантів чи якихось інших скарбів. Сказав, що вона, Едді та ще якийсь один потрібні йому, аби до неї дістатися. Детта здогадалася, що, мабуть, так і є. Інакше навіщо б тут бути цим дверям?

Якщо це все чари і вона вб'є Едді, то Роланд може дізнатися. Якщо вона обірве йому шлях до вежі, то, може, знищить єдине, заради чого живе той біломазий мудак. А знаючи, що в нього більше нема мети всього життя, мудак буде здатний на все, бо йому буде на все насрати.

Від думки про те, що може статися, коли Справжній Мерзотник повернеться в такому стані, Детта здригнулася.

Але якщо не вбивати Едді, то що їй тоді робити? Вона могла б забрати револьвер, поки Едді спить, але повернеться Справжній Мерзотник, і як вона впорається з ними обома?

Детта просто не знала.

Їй на очі трапився візок. Детта вже почала було відводити погляд, але швидко передумала. У шкіряній спинці коляски була глибока кишеня. З неї визирав кінець мотузки, якою мудаки прив'язували її до візка.

Глянувши на неї, вона зрозуміла, як треба все зробити.

Детта змінила напрямок і поповзла до непорушного тіла стрільця. Вона хотіла дістати все необхідне з рюкзака, який він величав «кошелем», потім якомога швидше дістати мотузку… але від побаченого в дверному проході на мить закам'яніла.

Як і Едді, Детта вважала, що все це схоже на кіно… от тільки нагадувало воно якусь кримінальну телепередачу. Дія відбувалася в аптеці. Перед Деттиними очима стояв аптекар, наляканий до смерті. І Детта дуже добре його розуміла. Просто йому в обличчя дивилося дуло револьвера. Аптекар щось белькотів, але його голос здавався далеким і спотвореним, наче долинав крізь відбивач звуку. Детта не могла сказати, що то було. Хто тримає револьвера, їй також не було видно, та й особливої потреби в цьому не було, правда? Вона й так знала, хто грабіжник.

Справжній Мерзотник, ось хто.

«Він там може бути сам на себе не схожий, там він може навіть на куций мішок лайна скидатися, може навіть бути чорним братом, але всередині точно він. А швидко він роздобув другу пушку. Закладуся на що завгодно, він їх скрізь миттю знаходить. Давай ворушися, Детто Волкер».

Вона відкрила Роландів кошель, і звідти долинув слабкий ностальгічний аромат тютюну, що колись там зберігався, але вже давно закінчився. Певним чином цей кошіль нагадував дамську сумочку, на перший погляд напхану чортзна-чим… але, придивившись ближче, можна було зрозуміти, що це похідний набір чоловіка, готового практично до будь-якої несподіванки.

Детта чомусь подумала, що Справжній Мерзотник уже давно перебуває на шляху до тієї своєї Вежі. Якщо так, то лишалося тільки чудуватися, скільки в цьому кошелі ще мотлоху, до того ж старезного.

«Ворушися, Детто Волкер».

Детта дістала потрібне і беззвучно, по-зміїному поповзла назад до візка. Добувшись до коляски, вона сперлася на одну руку й витягла мотузку з кишені, наче рибалка, що змотує волосінь. Щомиті вона кидала погляд на Едді, аби впевнитися, що він спить.

Він так не поворухнувся, поки Детта не накинула йому на шию петлю та не затягнула її туго.

5

Щось потягло його назад, і спершу Едді подумав, що він досі спить та бачить нічне жахіття про те, як його ховають живцем чи душать.

А потім відчув біль від петлі, що врізалася йому в горло, й тепло слини, яка потекла підборіддям, коли йому забракло повітря. То був не сон. Він учепився пальцями за мотузку і спробував зіп'ястися на ноги.