Пізніше вони пригадають, що саме так він і сказав: не хочу через вас клопотів на свою голову.
Дружно кивнувши, вони пішли до Меґґі, яка з острахом, наче вони були дикими собаками, що могли її вкусити, дала їм по величезному шматку пирога у мілких тарілках.
— Давай з'їмо його під сходами, — запропонував Катберт.
— Добре.
Вони всілися там, звідки не було видно кухні, — за гігантською камінною колонадою, поверхня якої запітніла від пари, — і швидко розправилися з пирогом, вкидаючи великі шматки пальцями до рота. І тільки через деякий час побачили, що на дальньому вигині стіни широкої сходової клітки з'явилися тіні. Роланд стиснув Катбертову руку.
— Тікаймо, — сказав він. — Сюди хтось іде. — Катберт підвів голову. На його обличчі, замурзаному ягодами, було написане здивування.
Але тіні зупинилися там, де їхніх власників усе ще не було видно. Судячи з голосів, тіні належали Гексові і вартовому. Хлопці принишкли. Якби вони зараз поворухнулися, то їх неодмінно почули б.
— …добрий чоловік, — говорив вартовий.
— Фарсон?
— За два тижні, — відповів вартовий. — Може, за три. Ти мусиш піти з нами. Партія товару зі складу… — Подальші слова потонули в оглушливому брязкоті горщиків і каструль, за яким градом посипалася гнівна лайка на адресу безталанного кухареняти, що впустило посуд. Хлопці розібрали тільки кінець фрази вартового: — …отруєне м'ясо.
— Ризиковано.
— Ніколи не питай, що добрий чоловік може зробити для тебе… — почав вартовий.
— …питай, чим ти можеш йому прислужитися, — зітхнув Гекс. — Солдати питань не ставлять.
— Ти знаєш, що це означає, — тихо сказав вартовий.
— Так. І знаю, чим я йому зобов'язаний. Не треба мене вчити. Я люблю його так само, як і ти. Якби він наказав, я б, не вагаючись, кинувся у море. Отже, я все зроблю.
— Чудово. На м'ясі стоятиме штамп, що воно не підлягає тривалому зберіганню. Але мусиш діяти швидко, зрозумій це.
— У Тонтоні ж діти? — спитав кухар. Насправді це було не питання.
— Діти є скрізь, — м'яко відповів вартовий. — Саме про них ми… та він… і дбаємо.
— Отруєне м'ясо. Дивний спосіб подбати про дітей. — Гекс тяжко, з присвистом зітхнув. — Вони корчитимуться, триматимуться за животики, плакатимуть, кличучи маму? Мабуть, так.
— Вони просто заснуть і не прокинуться, — заперечив вартовий, але голос його був аж занадто впевненим і розсудливим.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Шукач [Стрілець]. Темна вежа I» автора Кінг Стівен на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ II Придорожня станція“ на сторінці 18. Приємного читання.