Розділ II Придорожня станція

— Віднині ми завжди відпочиватимемо вдень о цій порі. П'ятнадцять хвилин. Може, поспиш?

— Ні, — знітившись, відповів хлопчик, і стрілець лагідно подивився на нього. Потім, ніби відсторонено, витяг із патронташа патрон і почав крутити його в пальцях. А Джейк зачаровано спостерігав.

— Як спритно! — із захопленням сказав він.

Стрілець кивнув.

— Еге ж. Коли мені було стільки ж років, скільки тобі зараз, я жив у місті-фортеці, казав я тобі?

Хлопчик сонно похитав головою.

— Саме так. І був там один поганий чоловік…

— Той священик?

— Правду кажучи, я іноді сам про це думаю, — відповів стрілець. — Якби їх було двоє, то, гадаю, вони мали б бути братами. Може, навіть близнюками. Але чи бачив я їх коли-небудь разом? Ні, ніколи. Цей поганий чоловік… Мартен… був чаклуном.

Як Мерлін. Там, звідки ти родом, що-небудь знають про Мерліна?

— Мерлін, король Артур і рицарі Круглого столу, — наче уві сні, пробурмотів Джейк.

Стрільця пройняв неприємний дрож.

— Так, — сказав він. — Ельд Артур, правду кажеш, і я дякую. Я був зовсім маленьким…

Але хлопчик не слухав: він спав сидячи, акуратно згорнувши руки на колінах.

— Джейку!

— Атож.

Це слово, почуте від Джейка, вразило стрільця в самісіньке серце, але він постарався, щоб голос його не виказав.

— Коли я зроблю щиглика пальцями, ти прокинешся. І почуватимешся здоровим і бадьорим. Ясно?

— Так.

— Тоді лягай.