Розділ І Стрілець

Сніданок подала мовчки. Він їв швидко, поспіхом пережовував і ковтав, запиваючи кожен шматок гарячою кавою. Еллі підійшла до дверей бару і зосереджено спозирала на ранок з мовчазними армадами хмар, що повільно пливли по небу.

— Наближається суховій.

— Мене це анітрохи не дивує.

— А тебе взагалі що-небудь дивує? — іронічно спитала вона і, повернувшись, побачила, як він бере капелюха. Нап'явши його на голову, стрілець пішов до виходу, зачепивши її, коли проходив повз.

— Іноді, — сказав він. Після того йому судилося побачити її живою лише один раз.

XV

Коли він підійшов до хатини Сильвії Пітстон, вітер зовсім ущух, і весь світ наче зачаївся в очікуванні. Стрілець досить довго перебував у пустельному краї, тож знав, що чим довше затишшя, тим страшніше лютуватиме буря, коли вона врешті-решт розіграється. Над усім розтікалося химерне, рівномірно розсіяне світло.

До дверей перехнябленої старезної хижі було прибите величезне дерев'яне розп'яття. Стрілець постукав і став чекати. У відповідь — ні звуку. Постукав ще раз. І знову ніякої відповіді. Трохи відійшовши назад, він одним ударом правої ноги так сильно штовхнув двері, аж відлетів маленький засув із внутрішнього боку. Двері з розгону грюкнули об стіну, подекуди обшиту дошками, і в усі боки з ляку порснули щури. У передпокої в гігантському кріслі-качалці з «залізного» дерева сиділа Сильвія Пітстон і спокійно дивилася на нього своїми величезними темними очима. Грозові спалахи відбивалися на її щоках мінливими напівтонами. На ній була шаль. Крісло-качалка тихенько порипувало.

Вони дивилися одне на одного, не відводячи поглядів, протягом довгої миті — моменту поза часом.

— Ти ніколи його не наздоженеш, — сказала вона. — Бо йдеш неправедним шляхом.

— Він був у тебе, — мовив стрілець.

— І в моєму ліжку теж. Він говорив до мене Мовою. Високою Мовою. Він…

— Він трахав тебе. У прямому й переносному значеннях цього слова.

Вона й оком не змигнула.

— Ти простуєш шляхом зла, стрільцю. Ти потопаєш у мороці. Того вечора ти теж стояв у тіні храму. Невже ти думав, що я тебе не помічу?

— Навіщо він зцілив травоїдника?

— Він янгол Господень. Так він сказав.

— Сподіваюся, він посміхався, промовляючи ці слова.

Вона, немов дика тварина, мимоволі вишкірила зуби.

— Він сказав мені, що ти з'явишся слідом за ним. І пояснив, що я маю робити. Ти Антихрист — ось що він сказав.