Розділ І Стрілець

— Він стояв на балконі з Єзавеллю і дивився, як із роздери-душу-криком упав і помер цар Ахаз. Разом вони глузували, коли зграя псів почала хлебтати його кров. О брати мої й сестри, стережіться Лукавого!

— Так, о Ісусе… — вигукнув чоловік у солом'яному капелюсі, який першим трапився на очі стрільцеві, коли той зайшов у місто.

— Брати й сестри, він завжди був тут. Але мені не відомо, що він затіває. І вам теж. Кому дано збагнути страшну пітьму, що клубочиться там, пиху і неймовірне блюзнірство, нечестиве тріумфування? І безум! Запаморочливий безум, що ходить, повзає, плазує, знаходячи прояв у найжахливіших людських потягах й бажаннях!

— О Ісусе Спасителю…

— Це через нього наш Господь змушений був зійти на гору…

— Отак…

— Це він спокушав Його і пропонував Йому весь світ і мирські блага…

— Та-а-ак…

— І він повернеться, коли настане кінець світу… а він наближається, дорогі мої брати й сестри, невже ви не відчуваєте?

— Та-а-ак…

Паства, що коливалася і схлипувала, нагадувала море, а жінка, здавалося, вказувала на всіх разом і ні на кого зокрема.

— Це він прийде в подобі Антихриста, багряного царя з залитими кров'ю очима, щоб повести людей у палаючу безодню пекла, до кривавого кінця всіх грішників — довічних мук, коли на небосхилі зійде сліпуча зоря Полин, а душі дітей малих буде роз'їдати жовч, лона жіночі народжуватимуть потвор, а всі діяння рук людських перетворяться на кров…

— Ох-х-х…

— Боже правий…

— О-о-о…

Якась жінка впала на підлогу і забилася в істериці, барабанячи ногами по дошках. Один із черевиків полетів геть.

— Це він стоїть за кожною плотською втіхою… Це його розум породив машини з клеймом «Ламерк». Він! Лукавий!

«"Ламерк" — подумав стрілець. — А може, вона сказала: "Лемарк"». Це слово якось дивно відгукнулося в ньому, але поки що не викликало ніяких асоціацій. Хай там як, та він відклав його у надра своєї справді місткої пам'яті.

— Так, Господи! — верещали люди.

Один із чоловіків, упавши на коліна, тримав голову руками і несамовито волав.