Розділ «Джон Роналд Руел Толкін «Сказання про дітей Гуріна»»

А в ельфа з Нарґотронда зненацька пробудилися мужність і сила, тож, покинувши Таур-ну-Фуін, він повів Туріна дуже далеко. Жодного разу впродовж їхніх спільних блукань довгими та жахливими шляхами Турін не заговорив, лишень брів без бажання й мети, а рік добігав до кінця і на північні землі насувалася зима. Ґвіндор завжди був поруч із ним, оберігав і провадив його; і так вони перейшли через Сіріон у західному напрямку та небавом дісталися до Прекрасного Озера й Ейтель-Івріну — джерел, од яких попід Горами Тіні брала початок ріка Нароґ. Там Ґвіндор звернувся до Туріна, кажучи:

— Пробудися, Туріне, сину Гуріна! На озері Іврін панує нескінченний сміх. Його напувають невичерпні водограї, а від скверни оберігає сам Улмо, Володар Вод, який і створив оцю красу ще у стародавні часи.

Тоді Турін став навколішки і ковтнув тієї води, а потім упав, і пролив нарешті сльози, і зцілився від шалу.

Не сходячи з того місця, він склав для Белеґа пісню і назвав її Лаер Ку Белеґ, «Пісня про Величний Лук», і заспівав уголос, не зважаючи на небезпеку. А Ґвіндор дав йому в руки меч Анґлахел, і Турін відчув, який він важкий, сильний і могутній; та лезо меча почорніло і потьмяніло, а краї затупилися. Тоді Ґвіндор мовив:

— Це дивний меч, він не схожий на жоден із тих, які мені доводилося бачити в Середзем'ї. Він одностайний із тобою й оплакує Белеґа. Проте втішся, я ж-бо повертаюся до Нарґотронда в Дім Фінарфіна, де народився та мешкав, поки горе не спіткало мене. І ти підеш зі мною, зцілишся й відновиш сили.

— Хто ти? — запитав Турін.

— Мандрівний ельф, раб-утікач, котрого Белеґ зустрів і втішив, — відповів Ґвіндор. — А все-таки колись, до того, як піти на Нірнает-Арноедіад і перетворитися на раба Анґбанда, я був Ґвіндором, сином Ґуіліна, володарем Нарґотронда.

— То, може, ти бачив Гуріна, сина Ґалдора, воїна з Дор-ломіну? — запитав Турін.

— Я не бачив його, — відказав Ґвіндор. — Але в Анґбанді ходять чутки, ніби він і досі відмовляється коритися Морґотові, тож Морґот наклав прокляття на нього та на весь рід його.

— Оцьому я вірю, — мовив Турін.

І потому вони підвелись і, покинувши Ейтель-Іврін, рушили на південь уздовж берегів Нароґу, і йшли, допоки їх схопили ельфійські розвідники та привели як бранців до потаємної твердині.

Так Турін увійшов у Нарґотронд.

Розділ X

Гурін у Нарґотронді

Спочатку рідний народ не визнав Ґвіндора, бо пішов він юний і сильний, а повернувся схожий на старця смертних людей. Таким зробили його катування, важкий труд, а ще каліцтво. Проте Фіндуілас, донька Короля Ородрета, впізнала та привітала його, адже колись кохала. Ще б пак, вони заручилися перед Нірнаетською битвою, і Ґвіндор, без міри закоханий у її красу, називав обраницю Фаеліврін, що означало «сяйво сонця над плесом Івріну».

Так Ґвіндор повернувся додому, і завдяки йому Туріна також допустили в Нарґотронд, бо Ґвіндор сказав, що то звитяжець і добрий друг Белеґа Куталіона з Доріату. Але щойно Ґвіндор зібрався вимовити його ім'я, Турін стримав його, мовивши:

— Я Аґарваен, син Умарта (це означало: «Заплямований Кров'ю, син Безталанного»), лісовий мисливець.

Хоч ельфи і здогадалися, що він назвався так через те, що вбив друга (не відаючи інших причин), проте нічого не розпитували.

Меч Анґлахел умілі ковалі Нарґотронда перекували заново, і чорне його лезо тепер виблискувало на краях тьмавим вогнем. Тоді й сам Турін уславився в Нарґотронді як Мормеґіл, Чорний Меч, бо всюди ширилися чутки про подвиги, здійснені тією зброєю; Турін же називав меча Ґуртанґом, Залізом Смерті.

Завдяки відвазі та майстерності у війні з орками Турін здобув прихильність Ородрета і був допущений до його ради. Та він не схвалював бойової манери ельфів Нарґотронда — засідок, підкрадань і тихцем випущених стріл, — і наполягав, аби від цього відмовились, а натомість використали ельфійську чисельність, аби атакувати прислужників Ворога у відкритій битві та гонитві. Проте Ґвіндор на раді Короля в цьому питанні завжди виступав проти Туріна, кажучи, що був в Анґбанді, бачив бодай мимохідь силу Морґота і трохи розуміється на його задумах.