Розділ перший НЕСПОДІВАНІ ГОСТІ

— Слухайте — що? — запитали всі, обернувшись раптом до нього, а гобіт так збентежився, що відповів:

— Слухайте, що я маю сказати!

— Що ж саме? — спитали.

— Ну, я хотів би сказати, що вам слід піти туди, на схід, і там обдивитися. Зрештою, є ті бічні двері, й драконам, гадаю, треба ж колись спати. Як посидите на порозі, то, напевне, й придумаєте щось. Ну, а ще, знаєте, мені здається, для однієї ночі ми тут розмовляли досить — якщо ви розумієте, що я хочу сказати. Що ви скажете про те, щоб полягати спати, раненько встати і таке інше? Поки вам вирушати, я приготую для вас добрий сніданок.

— Поки нам вирушати — сподіваюся, хотіли ви сказати, — виправив Торін. — Чи ви не Викрадач? І чи не ваша це робота — посидіти на порозі, не кажучи вже про те, щоб пройти в двері? Але щодо сну й сніданку, то я згоден. Коли я вирушаю в дорогу, то люблю з'їсти шестеро яєць із шинкою — смажених яєць, та глядіть, щоб жовтки були цілі!

Після того, як решта позамовляла свої сніданки (без ніякого там «будь ласка» чи «прошу», що прикро вразило Більбо), усі повставали з-за столу. Гобітові довелося шукати, де б їх усіх обложити; він постелив на кріслах і диванах у всіх своїх вільних кімнатах. Поки-то всі обляглися, і гобіт, дуже стомлений і не зовсім щасливий, ліг у своє маленьке ліжечко. Тільки одне він знав напевне: не буде він уставати так рано, щоб приготувати кожному з них ті нещасні сніданки. Туківський настрій десь розвіювався, і Більбо вже й не був такий певний, що вранці вирушить у якусь там подорож.

У ліжку він ще почув, як Торін наспівує собі в суміжній, найкращій спальні:

Далеко, за Імлисті гори,

Де наші предковічні створи,

Рушати нам, гей, ковалям,—

Згадаймо золоті комори!

Під цю мелодію Більбо й заснув, і через це йому снилися дуже незатишні сни. Коли він прокинувся, був пізній ранок.