Розділ десятий ТЕПЛА ЗУСТРІЧ

Гобіт, або Мандрівка за Імлисті гори

ТЕПЛА ЗУСТРІЧ

Трохи пропливли, і почало пригрівати сонечко. Ще далі річка огинала крутий виступ, що виростав ліворуч. Попід ним, стрімким, неначе справжній бескид, річка була найглибша і текла найбистріше, з плюскотом і шумом. Раптом бескид зостався позаду. Береги понижчали. Дерев не стало. І враз гобітовим очам відкрилась небачена картина.

Земля довкола роздалася вшир, і скрізь були води річки, яка блукала, розлившися на сто кручених рукавів, чи стояла серед боліт озерцями, а ті озерця поцятковані острівцями… Але посередині все так само дужо плинула вперед бистрінь. А ген далеко, вкутавши свою темну вершину в подерту хмару, бовваніла Самітна гора! Найближчих її сусідок на північному сході й рівнинних земель, що пролягли між нею і тими горами, не було видно. Самотою височіла вона, дивлячись через болота на Чорний ліс. Самітна гора! Більбо пройшов далеку дорогу, зазнав стільки пригод, щоб її побачити, й тепер, побачивши, аніскілечки її не вподобав.

Прислухаючись до балачки, яку вели поміж себе плотогони, й складаючи докупи зронені ними крихти відомостей, гобіт швидко збагнув: йому страшенно поталанило, що побачив ту гору взагалі, хоча б із такої віддалі. Яке безпросвітне було його ув'язнення, яка незручна ця подорож по річці (що вже й казати про бідолашних гномів, котрі мандрували під ним!), а проте йому пощастило більше, ніж він досі думав. Балачка була все про торгівлю, що процвітала на водних шляхах, про дедалі жвавіший рух по Лісовій, оскільки дороги, котрі вели зі сходу через Чорний ліс, позаростали або занепали; ще розмовляли про суперечки між людьми озера та лісовими ельфами за те, хто має охороняти Лісову. Ці землі дуже змінилися з тих часів, коли гноми жили в Самітній горі,- часів, що пам'ятались як прадавня легенда. Зміни сталися і за недавні роки, ба навіть відколи Гандальф добув останні новини про ці краї. Від великих поводей і злив не раз виходили з берегів річки, що текли на схід; було й зо два землетруси, які дехто приписував драконові (згадуючи його найчастіше з прокльоном і значущим кивком у напрямку Самітної гори). Болота й трясовини росли, ширшали обабіч річки.

Стежки пощезли, а з ними й чимало верхівців та мандрівців, що пробували відшукати загублені тропи через багнища. Ельфійська дорога через ліс, якою, на Беорнову пораду, пішли гноми, приводила тепер до бездоріжжя на східному взліссі Чорного лісу, і там нею майже ніхто не користувався. Тільки річка була досі безпечною дорогою від узлісся Чорного лісу на півночі до рівнин, над якими нависала Самітна гора, а річку охороняв король лісових ельфів.

Отже, як бачите, Більбо зрештою помандрував єдиною придатною дорогою. Можливо, гобітові, що тремтів на барилах, стало б трохи тепліше, затишні-ше, якби він знав, що звістка про це дійшла до чарівника й дуже його стривожила й що Гандальф уже закінчував інші свої справи (які лишаються за межами цієї оповіді), щоб швидше вирушити на розшуки Торінового товариства. Але Більбо того не знав.

Він тільки знав, що річка текла й текла, все вперед, вічно вперед, а так хотілося їсти, і препаскудна застуда загніздилася в носі, й зовсім не подобалося йому, як погрозливо супиться на нього, наближаючись, гора. Однак трохи далі річка повернула крутіше на південь, і гора відступила знову, а потім, десь надвечір, береги нарешті повищали, й річка, зібравши всі свої заблукані води в один глибокий, бистрий потік, швидко-швидко помчала далі.

Зайшло сонце, коли Лісова річка, ще раз повернувши на схід, увігналася в Довге озеро. Гирло було широке, обрамлене обабіч двома бескидами-ворітьми, під якими лежали купи жорстви. Довге озеро! Більбо навіть не уявляв, що якесь плесо, крім морського, може бути таке широке. Лівий і правий береги його ледь мріли, і таке воно було витягнуте в довжину, що північного кінця, який показував на Самітну гору, гобіт бачити не міг. Тільки з карти знав: десь у тому місці, над яким уже блищали зорі Воза, річка Бистра, біжучи з Долу, впадала в озеро, наповнюючи, разом із Лісовою, глибокими водами те, що колись було великою кам'янистою долиною. Зібрані в озері води двох річок виливалися з південного його кінця високим водоспадом, поспішаючи далі в незнані землі. У вечоровій тиші чути було далекий рев водоспаду.

А поблизу, біля гирла Лісової річки, стояло дивне місто, про яке гобіт почув, підслухавши балачки ельфів у королівських льохах. Стояло воно не на березі, хоч там видніло кілька хатин та будівель, а просто посеред озера, тільки скелястий мис, утворюючи затишну бухту, захищав місто від крутняви річкової води. Великий дерев'яний міст вів од берега до гомінкого, теж дерев'яного міста, вибудованого на величезних палях — цілих стовбурах лісових дерев, — і це було місто не ельфів, а людей, що досі насмілювались жити тут, неподалік від драконової гори. Ці люди досі жили з торгівлі; товари пливли до них з півдня по великій річці, а тоді їх перевозили на возах, повз водоспад. У славні, давноминулі часи, коли трохи північніше від озерян процвітав Діл, вони були багаті й могутні, на водах тоді скрізь снували флотилії човнів, котрі — повні золота, котрі — воїнів у кольчугах, і велися тоді війни, вершилися подвиги, що нині стали просто сивою легендою. І досі, коли відплив оголяв смугу землі, попід берегом видніли гнилі палі — рештки міста, більшого за теперішнє.

Але люди з усього того мало що пам'ятали, хоч дехто ще співав старовинних пісень про гномівських королів Самітної гори, про Трора і Траїна з племені Дуріна, і про те, як прилетів дракон і як погинули володарі Долу. Дехто ще співав, що Трор і Траїн повернуться колись і золото потече ріками з воріт гори, й весь край задзвенить новими піснями й новим сміхом. Але ця мила легенда не дуже заважала їм займатися своїми буденними справами.

Як тільки з міста загледіли діжковий пліт, від паль відпливли човни й залунали голоси, вітаючи плотогонів. Потім кинуто мотузки, піднято весла, і скоро пліт витягли з течії Лісової річки й, повз високий скелястий мис, привели в невеличку бухту Озерного міста. Пришвартовано барила недалеко від входу з берега на великий міст. Незабаром прибудуть люди з півдня і заберуть деякі з барил, діжок із собою, а решту наповнять добром, що привезли до Озерного міста, щоб відправити їх назад — угору по Лісовій річці, до осель лісових ельфів. А тим часом ельфи-плотогони й люди-човнярі, полишивши барила на мілководді, подалися бенкетувати в Озерне місто.

Ото подивувалися б ті плотогони з човнярами, коли б побачили, що сталося біля берега після того, як вони пішли й запали сутінки! Спочатку Більбо розрізав мотузку, що обхоплювала одне барило, підштовхнув те барило до берега й відкрив накривку. З барила почулося стогнання, а тоді виліз вельми жалюгідний гном. Мокра солома заплуталася йому в брудну бороду, весь він був такий побитий і закоцюблий, вим'ятий, у синцях, що ледве стояв на ногах. Заточуючись, прочалапав він по мілизні й, стогнучи, впав на берег. Вигляд він мав захарчований і дикий, мов пес, якого посадили в будку на ланцюг і тиждень не давали їсти. Це був Торін, але впізнати його можна було хіба за золотим ланцюжком і за синім кольором забрудненого й подертого нині каптура з довгою срібною китицею. Не скоро він спромігся навіть мовити гобітові чемне слово.

— Ну то як, живі ви чи мертві? — сердито запитав Більбо. Мабуть, гобіт забув, що мав принаймні на одну добру вечерю більше, ніж гноми, та й міг ворушити руками-ногами, не кажучи вже про розкіш дихати вільним повітрям. — Ви досі в тюрмі чи на волі? Якщо хочете дістати їжі та якщо хочете йти далі до кінця цієї дурної пригоди (зрештою, вона ваша, а не моя), то поляскайте себе по боках, розітріть собі ноги та допоможіть мені випустити всіх інших, поки можна!

Торін, звісно, не міг не погодитися з гобітом, тож, постогнавши ще трохи, підвівся на ноги і, як міг, став пособляти Злоткінсові. Тяжка й препогана то була робота: спотикаючись у холодній воді, вишукувати потрібні діжки. На вистукування і заклики подати голос змогло відгукнутися тільки шестеро. Більбо й Торін знімали накривку, а тоді попідруки виводили гнома на берег, де той сідав чи падав на землю, бурмочучи й стогнучи; бідолахи були такі змоклі, побиті й закляклі, що й невтямки їм було: це ж вони вже на волі! Що й казати вже про те, щоб подякувати, як годиться…

Балін і Двалін натерпілися чи не найбільше, тож безглуздо було просити їх іти помагати. Біфур з Бофуром не так позабивались і намокли, але полягали й відмовилися робити хоч що-небудь. Зате Філі й Кілі, що були молодші (як на гномів) і запаковані краще — більше соломи та в невеликі діжечки, — повилазили нівроку, бадьорі собі, потираючи десь якесь забите місце й розминаючись на ходу.

— Довіку не чути б мені більше, як пахнуть яблука! — заявив Філі. — Моя діжечка була повна того запаху. Всю дорогу чути запах яблук, коли не можеш поворухнутися, закляк від холоду й тебе нудить від голоду, — це ж так і до божевілля недалеко! Тепер я їв би все на світі — але жодного яблука не з'їв би!

Філі й Кілі залюбки взялися допомагати, і з їхньою поміччю Більбо й Торін розшукали нарешті й повитягали з діжок решту товариства. Бідолашний старий Бомбур чи то спав, чи був без тями; Дорі, Норі, Орі, Оїн і Глоїн накрвталися води і здавалися напівживими. Всіх їх, таких безпомічних, довелося переносити по одному й класти на березі.

— Ну, от ми й прибули! — сказав Торін.- І я гадаю, ми повинні дякувати нашим зорям і панові Злоткінсу. Я певен, він має право сподіватися від нас дяки, хоча добре було б, якби він улаштував нам вигіднішу мандрівку. І все одно — ми ще раз у боргу перед вами й до ваших послуг, пане Злоткінс. Безперечно, ми відчули б належну вдячність, коли б наїлися та підлікувались. А тим часом — що далі?

— Я пропоную Озерне місто, — сказав Більбо. — А що ж іще?

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Гобіт, або Мандрівка за Імлисті гори» автора Толкін Джон на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ десятий ТЕПЛА ЗУСТРІЧ“ на сторінці 1. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи