Володар Перснів: Повернення короля

Хто їх покличе

З сірої пітьми, народ забутий?

Пращуру його вони присягали.

З півночі прийде услід за бідою

Той, хто заклятий поріг переступить.

Той, хто пройде Стежиною Мертвих.

- Безсумнівно, вельми темною стежкою, - зітхнув Гім-лі, - але ж не темнішою за цей вірш!

- Якщо спроможешся зрозуміти, - сказав Арагорн, - тоді я прошу тебе поїхати зі мною. Якби не потреба, я і сам не мав би ніякого бажання туди завертати. Тому нікого не змушую, бо там на нас чекають тяжкі зусилля й жахи, а можливо, й що-небудь гірше.

- Я піду за тобою, хоч би куди ця стежка вела.

- Я теж піду, - сказав Леголас. - Мерців боятися? Це дурниці.

- Сподіваймося, що забутий народ не забув, як користуватися зброєю, - зауважив Гімлі, - інакше нема чого й турбувати його.

- Це ми з’ясуємо, якщо дістанемося до Заповітного Каменя, - сказав Арагорн. - Заради власного спокою вони мусять вступити в бій, чого вони не зробили свого часу. Ерег - це великий чорний камінь, привезений, як кажуть, Ісіддуром зі старого Нуменору. Він стоїть на пагорбі, під ним вождь Гірського князівства заприсягнувся в дружбі Ісілдуру в перші роки існування Гондору. Але коли Саурон повернувся і його міць відродилась, Ісіддур закликав союзників дотримати клятву, а ті відмовились - у Темні Роки вони перейшли на бік Саурона.

Тоді Ісілдур сказав їхньому ватажкові: «Ти будеш останнім вождем! Ім’ям Валар, могутнішим, ніж твій Чорний Володар, накладаю закляття на тебе й твоє плем’я: не знати вам спокою, доки не дотримаєте слова. Адже ця війна триватиме довгі віки, і колись вас знову покличуть!» Зрадники втекли від гніву Ісілдура і не насмілилися відкрито стати на бік Саурона. Вони сховалися в горах і більше не спілкувалися з іншими людьми, поступово вироджуючись на безплідних пагорбах. Жах Несплячих Мерців тяжіє над пагорбом Ерег і над тими місцями, де ховався цей народ. Але нам доведеться пройти їхніми шляхами, оскільки ніхто з живих не може допомогти мені…

Арагорн підвівся. [42]

- Підемо, друзі! - вигукнув він, видобувши меч з піхов. Легендарний клинок виблиснув у напівтемряві зали. - Йдемо до брили Ерег! Я ступаю на Стежину Мерців - за мною, хто готовий супроводжувати мене!

Замість відповіді Леголас та Гімлі піднялися й пішли за Арагорном. Дунадани чекали на лузі, стримані і спокійні, опустивши каптури на обличчя. Хальвард підніс до вуст великий ріг, і бойовий сигнал Слідопитів пролунав по Хельмовому Яру. Вершники торкнулися повіддя і помчали вниз луками; роханці дивилися їм услід зі стін замку та з валу із захопленням і смутком.

Отже, поки Теоден вів свою дружину обхідними стежками, загін Арагорна, мов вихор, пролетів по рівнинах і вже наступного дня опівдні прибув до Едорасу; після недовгого відпочинку вони вирушили далі й увечері досягли Дунхаррану.

Еовіна вийшла зустрічати їх; мужні дунадани і прекрасні сини Елрондові сподобались їй, але від Арагорна вона просто не відходила. За вечерею вони сиділи поруч: він розповів їй про все, що трапилось після того, як вона простилася з Теоденом, - до цього часу Еовіна не мала інших відомостей, окрім стислих повідомлень гінців. Слухаючи про битву при Гірському Розі, про знищення орків, про подвиги Теодена та його дружини, вона посміхалась, і очі її сяяли.

Після вечері Еовіна сказала:

- Ви стомилися, любі гості. На вас уже чекають постелі, поспіхом приготовлені. Ми не чекали вас, але завтра влаштуємо вам більш гідне житло.