Володар Перснів: Повернення короля

- В Рівенделлі довідались, що Арагорн у Рохані і йому потрібна допомога. Але звідки прийшла звістка, ніхто до пуття не знає. Я гадаю, це Гандальфова справа.

- Скоріше Галадріелі, - заперечив Гімлі. - Володарка Лоріену читає в серцях! Ех, чому ми не забажали й собі по загону наших родичів? [36]

Вони вийшли за ворота; ельф зупинився, подивився на північ, на схід, і його ясні очі потемнішали.

- Я не певен, що мої змогли б прибути, - тихо сказав він. - Війна сама йде їм назустріч, якщо вже не прийшла…

Розповідаючи про події, які відбувалися під час тієї страшної ночі й переможного ранку, друзі підвели Меррі до свіжих курганів, піднялися на вал і показали Хельмів Луг. Смертний Пагорб стояв там, чорний і мертвий, а в зеленому дерні ще не зникли відбитки ніг уорнів. Темнолиці горяни й воїни Гірського Рогу працювали на валу, на зруйнованій перемичці і в полі, але все здавалося напрочуд спокійним - Хельмів Яр відпочивав після бурі. Коли настав час обіду, друзі повернулися до замку й сіли разом з усім товариством до столу у великій залі.

Побачивши Меррі, ярл підізвав його і посадив поряд із собою.

- Тут не так затишно, як хотілося б, - мовив він, - набагато гірше, ніж на Золотому Дворі, і приятеля твого бракує, але завтра в Медусельді буде не до свят, і хтозна, коли там ще накриють столи для святкового бенкету… Тож веселімося! Пригощайся, їж, пий, і давай поговоримо, поки ще є час. А потім поїдеш зі мною.

- З вами? - радісно посміхнувся Меррі. - Це чудово! - (Яким доречним було добре слово ярла!) - Хоча я поки що тільки плутаюся у всіх під ногами… але готовий зробити все, що в моїх силах.

- Я в тому певен, - посміхнувся Теоден. - Я приготував для тебе чудового поні. Він пройде гірськими стежками ліпше, ніж будь-який кінь. А наш шлях йде напрямки через гори, по дорозі заїдемо до Дунхаррану, де нас чекає Еовіна. Якщо бажаєш, будеш моїм зброєносцем. Еомере, чи знайдеться таке спорядження, що його можна припасувати на гобіта?

- Тут великих запасів нема, - відповів Еомер. - Легкий шолом, напевне, знайдемо, а з кольчугою та мечем буде складніше.

- Меч у мене є, - схвильовано сказав Меррі і, зіскочивши з лави, витягнув вірний клинок з піхов. Любов до цього сильного й лагідного старого стиснула його серце, й він, опустившись на одне коліно, поцілував руку Тео-дена. [37]

- Дозволь Меріадоку з Гобітанії служігги тобі’

- Залюбки, - відповів ярл і поклав свої міцні старі руки на кучеряву голову гобіта. - Благословляю тебе, Меррі, зброєносцю Медусельду. Підіймись, візьми свій меч і носи його щасливо!

- Відтепер ти - мій батько! - мовив Меррі.

- На жаль, ненадовго, - ледь чутно відгукнувся Тео-ден.

Потім вони почали їсти й бесідувати, поки Еомер не нагадав:

- Година, призначена для від’їзду, наближається, володарю. Чи не час вже давати сигнал збору? І до речі, де Арагорн? Його місце порожнє, він нічого не їв!

- Кличте його, - наказав Теоден. - І сурміть загальний збір. Час рушати.

Ярл зі своїми супутниками вийшов на луг. Людей зібралося багато, в Гірському Розі залишився тільки невеликий гарнізон, більшість вирушала до Едорасу. Багато хто вже сідав на коней. Тисяча списоносців уже виїхала вночі; ще півтори тисячі рушали разом з ярлом - майже всі воїни Західного долу.

Трохи осторонь чекали мовчазні Слідопити, готові до походу, зі списами, луками й мечами; каптури сірих плащів були накинуті на шоломи. Коні в них були міцні, з жорсткими гривами. Привели вони також коня і для Ара-горна, звали його Роггерін. Ні золота, ані інших прикрас не було на його збруї. Та й самі дунадани не носили ніяких прикрас, окрім срібних променистих зірок на плащах замість пряжки.