Володар Перснів: Повернення короля

- Боюся, що не скоро вам доведеться посидіти біля вогнища в Медусельді, - сказав Арагорн. - Багато мрій зів’яне, так і не розквітнувши, цієї весни… І все ж, Меррі, тобі краще буде залишитись з Теоденом.

Незабаром усі приготувалися до від’їзду: дві дюжини вершників, Гімлі позаду Леголаса, Меррі на луці сідла попереду Арагорна. Загін зірвався з місця, і тупіт кінських копит злякав нічну тишу. Свіжі кургани біля Ізенських бродів залишилися позаду, коли до Теодена підскочив один з вершників ар’єргарду:

- Погоня, володарю! Ми чули шум ще біля броду, а тепер нема сумнівів: хтось мчить за нами - й швидше за нас. [33]

Теоден, не гаючи часу, наказав зупинитися. Роханці розвернули коней і взялися за піки. Арагорн спішився, поставив Меррі на землю і, вихопивши меч з піхов, став біля стремена Теодена. Еомер зі своїм зброєносцем виїхали назустріч чужинцям. «Цікаво, - подумав Меррі, - а що мені робити в бою? Ярлів загін дуже малий, його легко оточити і порубати, а я? Сховаюсь десь у темряві і залишусь один як палець у дикому степу, зовсім не знаючи, куди мені йти? Оце так…»

Меррі зітхнув, про всяк випадок затягнув тугіше пояс і витяг свого маленького меча.

Місяць сховався за хмарами і з’явився знову. Тепер уже всі чули стукіт підків, а незабаром з’явилися й темні постаті. Місяць блищав на списах, але з’ясувати кількість вершників було важко; у всякому разі їх було не менше, ніж роханців.

Підпустивши їх на півсотні кроків, Еомер вигукнув:

- Стій! Стій! Хто іще по землі Рохану?

Невідомі миттєво осадили коней. У напруженій тиші один з прибулих зістрибнув з коня і повільно рушив до роханців. У світлі місяця ледь виднілася його правиця, витягнута в мирному жесті, долонею вперед, але люди ярла все одно схопилися за зброю. За десять кроків невідомий зупинився й мовив гучним голосом:

- Рохан? Ви сказали - Рохан? Ми раді це чути. Ми поспішали здалеку в пошуках цієї землі!

- Ви її вже знайшли, - відповів Еомер. - Володіння Теодена починаються відразу за бродами. Ніхто не має права проїжджати тут без його дозволу. Хто ви? І чому так поспішаєте?

- Я - Хальвард Дунадан, слідопит з півночі. Ми розшукуємо Арагорна, сина Арахорна, бо ми чули, що він у Рохані.

- Я тут! - вигукнув Арагорн, віддав повід Меррі й кинувся обіймати Хальварда.

Меррі зітхнув з полегшенням. Він гадав, що з Сарума-на станеться - підстерегти ярла, коли при ньому лише кілька охоронців. А виходить, що вмирати, захищаючи Теодена, поки що не треба. Меррі сховав меч до піхов і зацікавлено витріщився на дунаданів.

Арагорн звернувся до Теодена, тримаючи Хальварда за руку: [34]

- Все гаразд. Мене розшукали родичі із далекого краю, де я жив. Але чому вони з’явилися і скільки їх, я не знаю.

- Зі мною тридцять чоловік, - сказав Хальвард. - Це усі, кого пощастило зібрати поспіхом, а ще з нами брати Ерлоїр та Еладан. Отримавши твій виклик, ми мчали без зупинок.

- Але я не викликав вас! - здивувався Арагорн. - Думав постійно, особливо останніми днями, але з ким я міг передати виклик? Добре, розберемося пізніше. Зараз, друзі, ми поспішаємо уникнути великої небезпеки. Якщо ярл не заперечує, поїдемо разом?

Звісно, Теоден не заперечував.

- Дуже добре, - сказав він. - Якщо твої родичі хоч трохи схожі на тебе, володарю мій Арагорне, то три десятки їх - це сила, від кількості не залежна!