Володар Перснів: Дві Вежі

- Гм-гм! Ну-ну… Не поспішайте, будь ласка. Самі себе називаєте гобітами… Не слід у цьому так необачно зізнаватися. Якщо ви будете такі необережні й надалі, можете проговоритися й видати свої справжні імена.

- А ми їх і не приховуємо, - заперечив Меррі. - Охоче готовий відрекомендуватися. Я - Брендізайк, Ме-ріадок Брендізайк, але можна просто Меррі.

- А я - Тук, Перегрій Тук, можна просто - Пін.

- Гм-гм, ну які ж ви поспішні, - сказав Древес. - Мені приємна ваша довіра, але не можна ж говорити зовсім відверто, не познайомившись ближче! Енти, якщо хочете знати, всякі бувають. Є навіть істоти, що на вигляд нагадують ентів, але зовсім не енти… Ну, коли ви не заперечуєте, [55] буду вас називати Меррі й Пін. Приємні імена. Але свого справжнього імені я вам все ж таки не назву. У всякому разі, зараз, - таємничий зелений вогник заграв у його очах, він примружився жартома й багатозначно. - По-перше, воно занадто довге для вас, моє ім’я, адже воно зростало із часом, а живу я дуже, дуже довго, так що це вже не ім’я, а ціла історія… Нашим наріччям, старою мовою ентів, як ви могли б її назвати, ім’я завжди описує життя того, хто його носить. Наша мова дуже красива, але треба дуже багато часу, щоб розмовляти нею. Ми користуємося нею, лише коли є щось варте тривалої розповіді та тривалого слухання… А тепер розповідайте, - сказав він раптом суворо. - Що відбувається в світі? І яка ваша участь у тому, що відбувається? Бо я чую, бачу, носом відчуваю багато що… з того… а-ламна-румба-шурум-лин-даор-бурун… Вибачте, я привів лише частину того слова, яким позначаю ці події. Уявлення не маю, як їх називати по-іншому. Ви розумієте? Усе, про що я думаю, коли стою погожим ранком і розглядаю степи за узліссям, і коней, і весь цей широкий світ. Що діється? Які наміри Гандальфа? А ці… буррарум… - у горлі в нього хрипко загуркотіло, наче хтось узяв фальшивий акорд на органі, - ці орки й хлопчисько Саруман у своєму воронячому гнізді? Мені хотілося б увійти в курс справ. Тільки говоріть, будь ласка, не поспішаючи.

- Відбувається багато чого, - сказав Меррі. - Навіть якби ми половину слів ковтали, і то б довго розповідати довелося. Але ти ж сам радив нам бути обережнішими. Як же ми станемо тобі одразу все викладати? Не ображайся, але нам хотілося б знати, що ти збираєшся з нами робити й на чиєму ти боці? Чи знайомий ти з Гандальфом?

- Авжеж, - відповів Древес. - Він єдиний з магів, хто по-справжньому піклується про долю зеленої братії… А ви його знаєте?

- Знали, - сумно відповів Пін. - Він був нашим проводирем і щирим другом…

- Ну, тоді я відповім і на інші ваші запитання. Що я буду з вами робити? Чи ви хотіли сказати «для вас»? Без вашої згоди - нічого не зроблю. Разом же ми можемо зробити багато чого. Тепер - на чиєму я боці? Нічого мені про ніякі боки невідомо. Прямую собі своєю дорогою. Але можливо, наші з вами шляхи на якийсь час [56] зійдуться. А чому ви згадали про мого доброго друга Гандальфа так, наче… гм-гм… його історія вже закінчилася?

- Та тому, - сумно відповів Пін, - що історія хоча й не закінчилася, Гандальф з неї випав…

- Охо-хо, гм-гм, - пробурмотів Древес. - Ну-ну… Гм-гм… «ам не знаю, що вам сказати. Гаразд, розповідайте…

- Ми охоче все розповімо, - промовив Меррі. - Але це буде тривала розповідь. Чи не поставиш нас спершу на землю? Ми могли б присісти й погрітися на сонечку. Ти не втомився нас тримати?

- Мене втомити не так уже легко. А от присісти… Я, так би мовити, сидіти не вмію. У мене мало… як це кажуть? - мало гнучкості. А сонце вже сідає. Давайте-но залишимо цю… зараз, зараз… як ви називаєте це місце?

- Скелю? - підказав Пін.

- Прискалок? Вершину? - додав Меррі. Древес повільно повторив за ними:

- Вершина? Скеля? Ну, нехай буде скеля. Хоча це надто коротке ім’я для того, що стоїть тут від створення світу… Ну та нехай. Підемо.

- Куди? - запитав Меррі.

- До мене додому. Точніше, до однієї з моїх осель.

- А це далеко?

- Як вам сказати? Для вас, може, і далеко. А яке це має значення?

- Ти бачиш, ми загубили весь свій скарб, - пояснив Меррі. - У нас і харчів не залишилося.