Розділ «Карл Амері ПАДІННЯ МІСТА ПАССАУ Фантастична повість»

— Слухай-но, ти, триклята, бездушна, паршива шльондро, — хрипко прошепотів він, — якби не Гассо, не Рене, не Бруно, то я б узагалі не поїхав. Ясно? Шеф і всі ви спритно обкрутили тих бідних дурнів з Розенгайма. Або могли б обкрутити, якби Гассо мав хоч краплину олії в голові. Я його любив, не дриґайся, я любив цього забіяку. Але в нього самого не було жодного шансу стати ватажком, ніколи не було. З усім тим лайном про високе сімейство його геть зіпсували, бідолашного хлопця. Я переслідую його вбивцю, ясно? Але мені зовсім не до вподоби масові вбивства, ясно? Коцьо!

Сорокарічний Коцьо був водієм Ґерта.

— Слухаю, Ґерте!

Група на сільському майдані несподівано виявила ознаки розколу. Старші — спеціалісти механізатори і зброярі, явно вирізнялись з-поміж затятих молодих вовків і вовчиць бойової групи.

— Коцьо, — поволі почав Герт Шульц, не відриваючи очей від Адді, яку він притягнув майже впритул. — Коли віддали наказ підготувати трактори? До історії з Гассо чи після?

— Безсумнівно, що до, — діловито відповів Коцьо. — Оглянути, перевірити, заправити пальним. Одразу після банкету.

— Ти чуєш, Адді? — Ґерт Шульц трусонув кулаком з намотаним каштановим волоссям. — Мекер!

— Слухаю, Ґерте!

— Ти стояв на варті на Іннській брамі від десятої до другої. Надходили якісь вказівки?

Мекер також був із спеціалістів.

— Коли прийдуть посли і захочуть забрати рушниці, затримати. Знайти якийсь привід.

— Ти чуєш, Адді? — Ґерт викинув правицю на всю довжину вперед і відпустив волосся. Адді поточилась пару кроків і засичала гадюкою:

— Ґерте Шульц! Ґертові Шульцу заманулось займатись політикою! Ґерт Шульц знає краще за Шефа!

— Політикою? Я? — Ґерт Шульц закинув планшет з картою за лівий бік. — Знайшла придурка! У нас є вказівки, і на тому край. Тільки-но повернуться верхові патрулі, ми їдемо далі. Як на мене, перед нами два завдання: по-перше, переслідувати убивць і, по-друге, марш на Розенгайм. Обидвох буде дотримано, ясно?

— А якщо ті свині доберуться швидше, вся та наволоч змиється, — жорстко сказав один з молодиків.

— Мабуть, тобі до вподоби вбивати жінок і дітей, — Ґерт Шульц знизав плечима. — Таке не для мене.

За дві доби Лойз чотири рази падав з коня. Дихав із присвистом і мовчав. Під вечір третього дня втечі десь між руїнами Гарса і Вассербурга сісти знову в сідло йому вже не вдалось.

Марте пошукав очима довкруг. Вони стояли під положистим узвишшям, а з розлогих крон і розрослих кущів неподалік витикався понищений дах на руїні якогось обійстя. Марте підхопив батька під коліна і плечі, виніс його догори схилом. Коні, також мало не загнані, похитуючи в такт головами, перебирали копитами услід.

На прогнилих дошках колишньої світлиці з-поміж деревної потерті та звіриного посліду тягнулись угору бліді рослини. Марте наносив високої трави, постелив попону і поклав на це ложе батька. Відірвав від стелі кілька оголених дранок і поламав їх до коліна — стояла вогка прохолода, западали сутінки.

— Не клади вогню, — хрипко видушив із себе Лойз. — Треба їхати далі. Ніякого вогню. Сядь біля мене. Швидко.