Розділ «Кость Лемешев ЗОРЯНА ОДІССЕЯ»

— Вона жива… — шепотів, підходячи до матері, Герман. — Ліда Копанюк. Там, на Землі…

— Як же це? — перепитує Лан. В її уяві постала трьохсотлітня бабуся поряд з її юним сином. — Звідки ти знаєш? Тобі сказали чи сам бачив?

— Я розмовляв з нею!

— Ну, і… яка вона?

— Вона прекрасніша, ніж я думав. Ти її зараз побачиш сама. Я попросив повторити відеофонний запис. Увімкни, будь ласка.

Лан підійшла до відеофону і зупинилася, не зважуючись натиснути клавіш внутрішнього відеофонного зв’язку.

— Ну, мамо?

Мати торкнулася пальцем зеленої смужки на шкалі і, знесилена, сіла в крісло навпроти екрану. А на ньому все чіткіше вимальовувалося дівоче обличчя. Досконале кольорове зображення, мов пензлем, виписало м’який овал лиця, свіжий рум’янець на ніжних щоках, високе чоло, пухнасте біляве волосся і великі голубі очі.

Довгі вії дівчини раптом сполохано здригнули, а в очах засвітилася така радість, що Лан мимоволі посміхнулася. На екрані блиснув разок молодих зубів, і дівчина тривожно-співучим голосом запитала:

— Це ти, Серьожо? Я дуже рада. Ти майже не змінився. Немов учора я тебе бачила, коли прощались. А я…

Лан рвучко кинулася до відеофону, натиснула на клавіш вимкнення і звернула повні жаху очі на сина:

— Який Серьожа? Германе, який Серьожа?

— Бачиш, мамо… — знітився Герман. — Вона прийняла мене за мого батька Сергія Чуєва, розумієш?

— Серьожа… — прошепотіла Лан. — А як же батько? Вже знає? І звідки вона, Ліда, взялася?

— Вона разом з дружиною капітана Юрія Чуєва, моєю прабабусею, через кілька років по тому, як стартував плазмоліт “НБК-119”, прибула в Академію наук і перебувала в стані штучного анабіозу. Понад триста років… Коли на Землі були одержані позивні нашого корабля, Ліду за її заповітом вивели зі стану анабіозу. Тільки-но став можливим відеофонний зв’язок, вона попросила побачення з Сергієм Чуєвим. Я не хотів розчаровувати її, говорив від імені батька. Так вийшло, що не міг я її відразу засмутити. Адже я такий схожий на батька, що вона не відрізнила одразу.

— Так, синку, ти дуже схожий на свого батька, — гаряче обійняла Лан Германа. — Я щаслива, рідний. Посидьмо трохи разом. Мені так добре, коли ти біля мене.

Вони вже годину тихо сидять в каюті. Герман взяв якусь “земну” книгу з полички, але лише гортав сторінки.

Лан стежить за сином, радіє з нього, і не збагне, чому з очей її котяться сльози…

На екрані відеофону — відтепер дорога сергусіянці голуба планета, батьківщина її чоловіка. Лан тихо підводиться і виходить з каюти. Германові тепер добре й на самоті з своїм невимовним, тривожним щастям. У її чоловіка — Сергія Чуєва — теж радісна подія. Вчора по космічному відеофону він зв’язався з плазмольотом—ракетою, на котрій в цей же час поверталися на Землю Головний теоретик далеких рейсів Сергій Петрович Кедров і рідні Сергія — батько Віктор Юрійович Чуєв та сестра Людмила зі своїм чоловіком.

МІСЯЧНА СОНАТА