Розділ «Кость Лемешев ЗОРЯНА ОДІССЕЯ»

— Ми схиляємося перед мужністю представника давньої сергусіянської цивілізації, — підвівся капітан Новиков. — Хай не скоро, але про ваш вчинок дізнається народ Сергуса!

— Я мрію дожити до того щасливого дня, коли мої ноги стануть на рідну планету!

— І доживете! — щиро посміхнувся академік Курганов. — Ні Пабар подорожуватиме до Землі років дванадцять. Оскільки ніхто з ніпабаріян вже не хоче спати в стані анабіозу, цих років вистачить і для втихомирення пристрастей, і для вироблення нового світосприймання. Гадаю, що стійкості прихильників Михфедчета вистачить на рік—два і вони самі попросять нас швидше зняти їх з астероїда. На цей випадок вже зараз не завадить домовитися про засоби зв’язку. Однак спершу поясніть, чому Ні Пабар ви називаєте витвором сергусіян.

— Бо так воно є, — просто сказав Кремг Зей. — Я з друзями прибув із Сергуса на Землю за 23 роки до катастрофи. І всі ці роки маорійці перетворювали гору Ні Пабар на майбутній астероїд за нашим проектом. На Землі тоді були побудовані космодроми і такі споруди, які могли б залишитися і після катастрофи.

— Нам і досі незрозуміло, як гора Ні Пабар могла здолати земне тяжіння і набрати космічної швидкості. І взагалі: як вона відірвалася від Маорії. Досі ми чули пояснення, схожі на казку. Повірити в те, що Ні Пабар викинуто у космос вибухом, можна з багатьма застереженнями.

— Насправді було, звичайно, далеко складніше. Вибух під Ні Пабаром дійсно було зроблено. Однак під час вибуху тоді глибоко під Землею знаходився ірвітназ “ЛЯЛ-20”. Я можу розповісти лише про те, що бачив на локаторах ракети, котра була вже замурована в печері. Скерований вибух, мов ножем, відрізав скелю Ні Пабар від материка і щілину, що виникла, заповнила якась прозора вогняна плівка, утворена ірвітназом “ЛЯЛ-20”. Я не фізик, однак зрозумів, що таким чином під Ні Пабаром було створено антигравітаційне поле, внаслідок якого гора стала притягуватися вже не Землею, а кометою. Про все це могли б розповісти мої друзі — вчені, але їх я після виходу Ні Пабара в космос знайшов у центральній печері мертвими. Загинуло від струсів і багато маорійців. Ірвітназ “ЛЯЛ-20” після виходу Ні Пабара в космос теж замурували у печері. Він в той день втратив стільки енергії, що став завбільшки з людську голову і не подавав ознак життя. Як він знову “підріс” у печері за роки мандрів Ні Пабара — ніхто не знає, а сам він про це нічого не розповідає. Це — його таємниця.

— Словом, тепер ми добре знаємо, що нічого до пуття не знаємо, — усміхнувся академік Курганов. — Треба якось поговорити про ці загадки з самим ірвітназом. Одначе про це потім. Як у вас з запасами повітря, води, продовольства?

— Гадаю, що вистачить усього, окрім хіба води.

— Передати на Ні Пабар двісті тонн води! — сказав у трубку відеофону капітан Новиков. — Поділитися також усім тим, що потрібне для вирощування свіжих овочів.

— Єсть передати двісті тонн води і обладнання для теплиць! — відповів капітанові голос із трубки. — Може, додати до цього і установку по регенерації води? Вона у нас ефективніша за ту, що сергусіяни колись спорудили на Ні Пабарі.

— Правильно. Де розміщуються на борту пасажири?

— Поки що у фізкультурному залі.

— Ну, от, — вимкнув відеофон Новиков, — все гаразд. Бажаю вам, дорогий Кремг Зей, міцного здоров’я і ще міцнішого духу. Ви йдете на справжній подвиг. До зустрічі, дорогий Зею!

Кремг Зей і капітан Новиков попрощалися по-древньосергусіянському: кожен взяв руку співрозмовника і притис її до свого серця. Потім Кремг Зей одяг свого гермошолома. На порозі зупинився, вклонився всім поземному: “Прощайте”.

…Три години підготовки корабля до зльоту минули швидко. І ось плазмоліт здригнувся від могутнього гулу головного реактора, поволі піднявся над астероїдом. У сяйві центрального прожектора на мить різко вималювалися кострубаті обриси замурованих печер, невеличка стартова площадка, щогла радіостанції. За якусь мить усе це зникло.

— Чого замріявся, юначе? — раптом біля самого вуха Германа промовив бас академіка Курганова. — За Ні Пабаром жаль бере? Не сумуй, хлопче. Бувають такі ситуації, коли більш розуму, ніж серця, мусиш дослухатися. Кинь журитися і ходімо в шахи зіграємо!

Герман прощально поглянув на екран відеофону, де Ні Пабар вже не можна було відрізнити від зірок у темені космосу, зітхнув і підвівся з крісла.

— Ти, бачу, знову підріс? — перевів Олексій Платонович розмову на інше. — Набагато?

— Загалом на десять сантиметрів, — байдуже відповів Герман, йдучи за Кургановим. — Он Юрій Олексійович Петровський каже, що ріст астронавтів уже припиняється. І добре!

Граючи з академіком в шахи, Герман мимоволі думав про шалену швидкість, якої набирав плазмоліт. Доки Курганов підіймав фігуру і, замислившись, думав, куди її поставити, за плазмольотом залишались тисячі кілометрів.