Розділ «Кость Лемешев ЗОРЯНА ОДІССЕЯ»

Того дня Лан терміново “розбудила” академіка Петровського і в тривозі повідала про синове відкриття, занепокоєння.

— Мати є мати! — посміхнувся професор. — Чи ви, Лан Дугівно, забули, звідки ви сама? Коли вам востаннє вводили ін’єкції рібонуклеїнової кислоти? Там, на Сергусі, в комплексі з опромінюванням?

— Перед закінченням Вищої Космічної Школи, а що?

— А те, що це певною мірою вплинуло на передачу пам’яті батьків у спадок синові. Ваш батько Дуг Лей говорив, що на Сергусі є вже кілька сот сімей, де пам’ять батьків цілком переходить до дітей. А в даному разі перехід, можливо, частковий, бо син ваш ще росте. З розвитком центральної нервової системи у Германа може проявитися вся пам’ять батьків. Те, що ви розповідаєте, стверджує мою думку. Герман починає “згадувати” те, що знав його батько. От і все. Але про це поки що — нікому, Герман просто занудьгує тут, коли дізнається про легку можливість “згадати” все, чого ми його навчаємо. Почекаємо до слушного часу.

…Лан відклала томик Шекспіра і в задумі стала ходити біля стелажів з книгами. Сьогодні мають “прокинутися” для роботи з Германом академік-біолог Олексій Платонович Курганов і головний астроном корабля Микола Іванович Добробас. Минулого “візиту”, півроку тому, Олексій Платонович немов ненароком натякнув на те, що треба було б спробувати встановити зв’язок із Сергієм з допомогою сергусіянського апарата передачі думки на космічну відстань, який був на плазмольоті. Лан слухала академіка і лише гірко усміхалася. Хіба вона про це забула?

Так, Лан нічого нарікати на себе. Цілий місяць сергусіянський апарат стояв у її каюті. Він був увімкнений на граничну потужність. Та скільки не силкувалася вона налагодити зв’язок із Сергієм, усе було марно.

У двері тихо постукали. Лан здригнулася і поспіхом підійшла до металевої панелі-дзеркала. Звідти на неї дивилася збентежена молода жінка з синцями втоми під очима і схудлими щоками. Лан насупила брови і її обличчя набрало звичайного виразу заклопотаності.

— Заходь, Германе, я давно тебе чекаю.

Двері відчинилися. Та на порозі замість сина стояли Олексій Платонович Курганов і Микола Іванович Добробас. Обидва недавно вийшли з електросну, щойно прийняли ванну і були, очевидячки, в доброму гуморі:

— Привіт найпрекраснішій у Всесвіті між Землею і Сергусом! — бадьоро вигукнув Курганов, підходячи до Лан і старомодно цілуючи їй руку.

— Ні, ні, — заперечив Добробас. — Привіт найпрекраснішій у всьому Всесвіті!

— Привіт космічним мушкетерам, — блідо усміхнулася Лан. — Тим, на чию галантність не впливає навіть ув’язнення на Ні Пабарі!

— Ви чуєте, Миколо Івановичу? — гудів бас Курганова. — Сергусіянка з сином вже всю землянську літературу вивчила, доки ми з вами, недолугі кавалери, спали!

— Зі всіма найголовнішими історичними подіями на Землі за останні 20 тисяч років ознайомилися, — весело відповіла Лан.

— А про виведення рівнянь мій хлопчик не забув? — нагадав Добробас. — Історія історією, а без математики та астрономії не можна й кроку ступити.

— І досі працює, — щасливо посміхнулася Лан. — Каже, що вивів якесь рівняння, від якого “сам Добробас навприсядки піде”.

— Та невже? А де ж він, творець такої танцювальної математики?

— В оранжереї. Там поспіли помідори й огірки.

— Дайош помідори й огірки! — взяв за руки Лан і Добробаса Курганов. — Півроку ж у роті й рісочки не було. А свіжі овочі — це ж чудово!

Друзі рушили в оранжерею-сад. Там, серед численних стелажів, на яких вирощувалися овочі і фрукти, вони побачили Германа. Юнак, наповнивши кошики городиною, старанно порався біля кожної грядки.