Розділ «Кость Лемешев ЗОРЯНА ОДІССЕЯ»

…Юрій Степанович ще і ще раз відновлює в пам’яті оповідь Курганова. Аж у голові паморочиться від незвичайних фактів. Ніяк не вкладається в уяву те, що на Землі минуло понад тринадцять тисяч років з того часу, як з її тіла вирвався і стартував у космос величезний астероїд. Сам Корінь — живий представник цивілізації, яка давно зникла на землі! Довго думати про такі речі — все одно, що шукати кінця у світовому просторі. Від таких сюрпризів збожеволіти ненароком можна…

“Але навіщо божеволіти? — несподівано посміхається своїй думці Юрій Степанович. — Адже до космічної гагарінської ери найтверезіша і найвитриваліша людина могла б позбутися тями, дізнавшись, приміром, про те, як зустрівся на Сергусі Іван Германович Новиков зі своїм набагато молодшим батьком”.

А хіба він, Юрій Чуєв не знає, що на далекій Землі його син Віктор стає все старішим і старішим за батька? Однак дрібні сюрпризи всевладної теорії відносності тепер пояснити може кожен землянин. А от грандіозний, неймовірний їх масштаб збиває з пантелику, заважає ясно мислити, спокійно діяти.

М’який мелодійний сигнал космічного відеофону змусив Юрія Степановича здригнутися. Хтось просив зв’язку. Капітан натиснув кнопку і великий екран засвітився голубим сяйвом. Потім на ньому відразу і чітко вималювалося обличчя Кореня.

— Я хотів би поговорити з вами, капітане, — гречно вклонився з екрану гість. — Прошу вас подарувати мені кілька хвилин вашої уваги.

— Як? — скрикнув Юрій Степанович. — Ви вже оволоділи мовою землян? Ви ж дізналися про нас якісь півдоби тому!

— Це вдалося нам знову завдяки ірвітназові, котрого ваш друг академік Курганов називає агрегатом. Але про це потім.

— Але звідки ви взнали, що саме так він їх називає? — не міг опам’ятатися від здивування Юрій Степанович. — Ви підслухуєте всі наші розмови, знаєте всі наші думки?

— О ні! — зігнав посмішку з засмаглого, сухорлявого обличчя Корінь. — Ірвітнази здатні до цього, але без вашої згоди ніколи б так не вчинили. Я просто роблю висновки з останнього обміну думками. Повторюю, про це потім. Часу в нас вистачить на одержання найповнішої інформації один про одного. А тепер нам треба підготуватися до посадки вашого корабля на Ні Пабар.

— Ні Пабар?

— Так ми назвали нашу мандрівну гору-астероїд тринадцять тисяч років тому. В перекладі на сучасну мову землян це означає Мала Земля.

— Та як ви врятувалися? Як вижили після космічної катастрофи?

— Ну, гаразд. Повідомлю про найхарактерніше. До другорядного дійдете самі, пов’язавши свою землянську науку з тим, про що зараз дізнаєтесь. Ні Пабар — невеличка частина Землі. Колись Ні Пабар була горою на материку Маорія. Про світову катастрофу нас попередили сергусіяни, які вперше побували на Землі за шістсот сорок два роки до появи в Сонячній системі велетенської комети Кідри-47. За цей час за їх порадою ми підготували Ні Пабар до подорожі у космосі. Гора була перетворена у “стільник” з великою системою печер і катакомб. Під “стільником” на глибині в кілька кілометрів були закладені сергусіянські атомні заряди. Ми підірвали їх, коли комета своєю гравітацією могла захопити гору. Легкий “стільник” був захоплений кометою і набув космічної швидкості ще тому, що ірвітназ “ЛЯЛ-20” створив під горою поле антигравітації. Тепер кожні земні 25 920 років Ні Пабар робить оберт навколо Сонячної системи, щоб час від часу перетинати орбіту Землі.

— Заждіть! — стрепенувся Юрій Степанович. — Ви назвали період, за який зоряний небозвід робить повний оберт, чи не так?

— Саме так. Ви, я помічаю, робите цілком слушне припущення, що саме через такі періоди в Сонячну систему приходить комета Кідра-47.

— Це значить, що через… а так: через якісь дванадцять тисяч років комета знову буде загрожувати Землі?

— Ми для того й мандрували у Всесвіт, щоб знайти відповідь на це питання. Поки що точної відповіді немає. Ось як дістанемося Землі, зведемо у своїх розрахунках добуті дані з усіма елементами руху Землі по сучасній орбіті навколо Сонця, з рухом Сонця в Безмежжі — відповідь буде дана з точністю до плюс—мінус одного року.

— Так, так. Вибачайте, що я перебив вашу розповідь про Ні Пабар. Будь ласка…

— Майже все населення материка Маорія загинуло. На Ні Пабарі залишилися тепер живими 243 чоловіка, які витримали всі випробування. Але й вони 164 роки польоту перебували переважно у стані анабіозу, щоб колись знову побувати на Батьківщині. Розумієте, наскільки це важливе було для тих, хто відбував у політ, можливо, на все життя?

— Як не розуміти! — озирнувся навколо Юрій Степанович. Просторі каюти корабля, навіть великий зал головного пульта управління на мить здалися йому тісними і ненадійними. — Про вас ми знати не могли, адже друга сергусіянська експедиція, що відбула на Землю напередодні катаклізму, на Сергус не повернулася. Там уважали, що вона загинула. Отже, про катастрофу?..