Розділ «Кость Лемешев ЗОРЯНА ОДІССЕЯ»

І тепер людський розум мусить звикнути до думки: високу цивілізацію на Землі започаткували колись сергусіянські космонавти. Їх витвір — блукаючий астероїд — “скибку” планети Земля — можна побачити і зараз, досить ввімкнути космічного локатора.

Юрій Степанович помічає, що ніяких послідовних роздумів у нього не виходить. Плутаються події і факти, думка сягає то в глиб віків і тисячоліть, то знову повертається до того, що трапилося за останню “добу”.

А так, остання подія змушує тепер кожного астронавта подумки подорожувати у часі. З тої хвилини, коли на екрані космічного відеофону корабля викарбувалося земне обличчя — зображення, передане “райдугою” Сергія Чуєва.

Сергусіянські установки для передачі думок на відстань зафіксували “розмову” головного радиста плазмольота з невідомими, а за її розшифровку взявся академік Курганов. Скоро всі дізналися про небезпеку, яка чекала на Сергія Вікторовича при зіткненні з астероїдом. Вже потім, коли сталося невідворотне, те ж знайоме людське обличчя знову з’явилося на екрані відеофону академіка Курганова. Довго сидів Олексій Платонович перед екраном. Жодного слова не було вимовлено “співбесідниками”, та коли сеанс обміну думками було закінчено, академік міг розповісти друзям цілу повість про долю Сергія Чуєва.

— Головне, друзі, — почав Олексій Платонович, — ми врятовані! Невідомі з космосу відразу розшифрували сигнали Сергія Чуєва. Вдалося це їм завдяки якимось чи то істотам, чи то агрегатам — тут я всього не зрозумів. Однак саме вони, ці істоти чи агрегати, вже так змінюють швидкість і траєкторію руху астероїда, що наш корабель у точці зустрічі зробить звичайну посадку. Неймовірно, але буде саме так.

— Що з Серьожею? — пошепки запитав тоді Юрій Степанович. — Про нього щось чути?

— Його намагалися врятувати. І, наскільки я зрозумів з сеансу обміну думками, це нашим друзям до деякої міри вдалося.

— Як це “до деякої міри”? — вихопилося у Добробаса. — Що ви говорите?

— Сергій Чуєв живий. Його падіння на астероїді сповільнювали… Оті самі агрегати. Це все, що мені вдалося усвідомити… Але він спить.

— Що значить “спить?” — зовсім занервував Добробас. — Може, ви не так зрозуміли передачу?

— Довгий, майже смертельний сон — саме так я зрозумів думку Кореня, як назвав себе мій “співрозмовник”.

— А що ви дізналися про астероїд? — нетерпляче цікавився реакторник Федір Москаленко. — Який він, звідки, хто на ньому живе?

— Отут, друзі, ви мені й справді можете не повірити. Вірніше, не мені, а повідомленню Кореня.

— Ну, ну? — аж тремтів від цікавості реакторник,

— Ви не помітили за всіма хвилюваннями того справжнього дива, що зв’язок з невідомими істотами нам дався фантастично легко? Ото ж то й воно! Бо це була передача думки між людьми.

— Невже за той час, поки ми були відсутні, на Землі вже вирішили проблему подорожей на астероїдах? — вигукнув Федя Москаленко.

— Ви здивуєтеся, юначе, ще більше, коли я скажу: оті люди на астероїді — наші давні, можна сказати, древні родичі! Вони вилетіли з Сонячної системи у космічну подорож понад одинадцять тисяч років до нашої ери. Згадайте багаторічні суперечки вчених Землі про зниклу високу цивілізацію на нашій планеті. Зустріч із невідомим астероїдом — ствердна відповідь на те, що така цивілізація існувала.

— Якесь сновидіння! — не втримався Москаленко.

— Та не перебивайте, вгомоніться, нарешті! — аж підвівся Петровський. — Давайте, Олексію Платоновичу, все відразу!

— Відразу, так відразу. Наскільки я зрозумів Кореня, цей гігантський астероїд — частина материка, який існував на Землі посеред океану. Під час космічного катаклізму цей шматок материка було вирвано з тіла Землі і кинуто в напрямі Крабовидної Туманності. А ось тепер він повертається з дороги довжиною в 14 тисяч років!