Розділ «Частина 2 РЕАЛЬНИЙ СВІТ»

Потягнувши на себе дверi, Сергiй Бражник обережно ступив на першу сходинку, що вела в погрiб.

Вiдразу обдало солодкуватим запахом, який опер убивчого вiддiлу десятки разiв чув у трупарнях.

До таких запахiв звикнути важко, майже неможливо. Навiть здоровi молодi менти на початках блюють, i добре, якщо добiжать до унiтаза чи на крайняк до раковини. У бiльшостi випадкiв їх вивертало просто на пiдлогу на тому ж мiсцi, де вони стояли. Тому доводилося посилати їх за ганчiркою, i вони, намагаючись не дивитися в очi загартованим лiкарям та санiтарам, витирали слiди своєї вразливостi, аби потiм прийняти на груди лiкувальнi грами та вiдiрватися за свою ганьбу в морзi на допитах, пускаючи в хiд носаки та кулаки там, де досить лише нормальної чоловiчої розмови.

Бражнику здалося: вiн спускається у морг.

Якщо цi бетонованi дбайливим господарем сходи не ведуть у самiсiньке пекло.

Тримаючи в правицi пiстолет, а лiвою рукою стискаючи запалений лiхтарик, Сергiй поволi, ступаючи дуже обережно, спустився нарештi до самого низу i завмер перед дверима, котрi закривали вхiд безпосередньо до льоху. Намацавши променем ручку, а точнiше — вбитий у дошку цвях, прив’язаний до якого мотузок i слугував за ручку, опер потягнув дверi на себе.

Лиховiсно рипнувши, вони вiдчинилися.

З середини миттєво вдарив сморiд, вiд якого мимоволi стисло шлунок. Вiдвернувшись i зробивши кiлька глибоких вдихiв, Бражник вiдчув, як полегшало. Та й сам запах став не таким рiзким. Навпаки, вiн, здавалося, обволiкав льох густим павутинням, зiтканим з пахощiв трупарнi чи цвинтаря. Посвiтивши перед собою, Бражник зробив крок усередину.

Спочатку очi, звиклi до денного свiтла, не могли призвичаїтися до темряви, i лiхтарик не допомагав. Та досить швидко Сергiй освоївся, помацав промiнчиком перед собою i наткнувся на якийсь пакунок у глибинi льоху. Проковтнувши грудку, що знову пiдступила до горла, вiн наблизився i, придивившись, розгледiв звичайний мiшок, у яких перевозять картоплю.

Гидотний запах тлiну йшов вiд мiшка.

Торкнувшись його пiстолетним стволом, Сергiй вiдчув щось м’яке, i, не бажаючи до останнього вiрити у те, що вiн готовий побачити, взявся за мiшок, рiзким рухом пiдтягнув його до себе. Засунувши тоненьке рукiв’я лiхтарика в рот i затиснувши пластмасу зубами, вiн звiльненою рукою витяг з кишенi штанiв ножик-викидуху з набiрним рукiв’ям, подарунок-подяка одного звiльненого по УДЗ[10], став колiнами на земляну пiдлогу, натиснув на кнопку, звiльняючи гостре лезо.

А тодi розпанахав мiшок вiд краю до краю.

На нього глянуло обличчя, перекошене гримасою смертi.

Лiва половина мертвого обличчя була залита засохлою кров’ю.

Тепер шлунок Бражника остаточно вийшов з-пiд контролю, Сергiя знудило вранiшнiм снiданком просто на мiшок з трупом. Лiхтарик вивалився з рота. У головi запаморочилося, вiн утратив рiвновагу, навiть стоячи на колiнах, i завалився на бiк. Тiло здригалося вiд судоми, нiж з лiвої руки випав, а права, навпаки, стиснула рукiв’я пiстолета мiцно i, здається, назавжди. Посунувшись боком до виходу i автоматично ставши рачки, Бражник затрусив головою, наче цап, проганяючи нудоту. Шлунок далi бунтував, вивергаючи з себе вже не їжу, а гiрку жовч. Перед очима стрибали цяточки веселкових кольорiв.

Бiля розкритих дверей Сергiй прийшов до тями, сiв, спершись на закладену цеглою стiну, витер губи рукавом куртки. Потiм, стиснувши зуби, пiдвiвся i повернувся назад, туди, де свiтився лiхтарик, який не вимкнувся при падiннi. Долаючи огиду, Бражник витягнув його з власної блювоти, машинально витер об штани i знову посвiтив на страшну знахiдку.

Мрець дивився на нього скляним оком, не залитим кров’ю. Свiтла цього лiхтарика було не досить, аби роздивитися слiди трупного розкладу i визначити, наскiльки давно цей чоловiк мертвий. Вiрнiше, наскiльки давно його вбито. Зрештою, треба спробувати запам’ятати його: обличчя не спотворене, просто закривавлене. Долаючи нудоту, Бражник знову став на колiна, нахилився i посвiтив на обличчя. Чоловiк. Середнього вiку. Його або вдарили по головi, розкраявши череп до смертi, або вбили пострiлом у голову.

Знову пiдвiвшись, Бражник посвiтив перед собою, одночасно переступаючи через мiшок з трупом. Вiд гнилiсного запаху починала болiти i паморочитися голова, i опер був переконаний: одним тiлом кiлькiсть мерцiв у цьому льосi не обмежиться.

Промiнь лiхтарика висмикнув з мороку ще один мiшок. Потiм — ще один, цього разу — бiлий. Очевидно, саморобний, зшитий з кiлькох простирадл. Всупереч огидi i дикому, тваринному страху, який все живе вiдчуває перед усiм мертвим, Бражник посунувся вглиб ще трошки.

Промiнь висвiтлив цiлу купу мiшкiв.