Свинячий кожушок

Жив собі дід та баба, і була в діда дочка і в баби дочка. Баба свою дочку так любила і все її чепурила, а дідової дочки не любила та все її била і посилала на тяжку роботу. Все, що треба було робити на дворі, коло худоби, коло свиней, то все робила дідова дочка, а бабина дочка, як панночка, сиділа в хаті і нічого не робила.

От одного разу захворів у їх бичок-третячок, а баба й каже дідові:

— Добий, діду, бичка, то й м'ясо буде.

Дід каже:

— Добре, доб'ю!

А дідова дочка дуже любила того бичка. Як почула про те, що його хотять добити, пішла та й плаче і каже:

— Мій бичок, мій третячок! Хочуть тебе вбити.

— Нічого,— каже бичок,— хай убивають, тільки ти не їж мого м'яса. А як будуть мене вбивати, то ти прийди та в праве вухо затурчи, а в ліве випаде яблучко золотеньке — ти його візьми й сховай.

Дівчина так і зробила.

Як не стало бичка, то швидко після того занедужало п'ятеро свиней. Занедужали й подохли. От баба й каже дідові:

— Поздирай, діду, шкури з свиней, та пошиєм твоїй дочці кожушанку.

Дід поздирав шкури та й пошили дочці кожушанку. Та й така то кожушанка була, що дівчина як наділа, то ніколи й не скидала. І в хаті було сидить, пряде і не роздягається. Так її всі й прозвали Свинячим кожушком.

От діждали великодних свят. Дід, баба і бабина дочка поїхали до церкви, а Свинячий кожушок остався дома доглядати худобу. Як вони поїхали, Свинячий кожушок пішов до своєї скрині, узяв яблучко та й промовив до яблучка:

— Яблучко, яблучко, зроби все, що я хочу.

Як тільки вона це сказала, зразу у двір уїхала карета і зразу ж явились до скоту — скотарки, до овець — вівчарки, до свиней — свинарки, а до неї понаїздили лакеї, нарядили її в усе дороге та золоте, посадили в карету та й повезли до церкви.

Як тільки увійшла вона в церкву, всі люди на неї повернулись та так і дивились, аж поки із церкви пішли.

Та тільки вона не стояла до кінця служби, а як тільки на «Достойно» передзвонило, її взяли попідруки та й вивели з церкви і повезли додому. Дома зняли з неї все і наділи свинячий кожушок, і в дворі не стало нікого, ні скотарок коло скоту, ні вівчарок коло овець, ні свинарок коло свиней, остався сам Свинячий кожушок.

Аж ось приїздить дід з бабою й з дочкою. Посідали обідати, а баба й каже:

— А що, Свинячий кожушку! Ти й не бачила такого, як ми бачили.

— Та де б же я бачила! Сиджу завше дома.