Котофей і пан Печерський

— Нещо тепер дужчий став. Ну що, найшов мені жінку?

— Найшов.

— А де ж вона? Чому не привів сюди?

— Який ти дуже розумний... Ще й хочеш, щоб сюди привести. Збирайся-но ти, Іване Печерецький, до неї в дорогу.

— Може, далеко? То я лучче не піду.

— Ні, недалечко...

— Добре,— каже,— може, я як-небудь і вилізу з печі.

Побіг кіт до свата і каже пану:

— Ми вже зовсім приготовилися весілля робити.

Пан сказав, щоб вони через три дні приготовилися вже йти в церкву.

Кіт зараз побіг назад і застав Івана Печерецького ще дужим, бо він ще не всі харчі з'їв, що були для його наготовлені од Котофея, і він мав ще чим живитися.

— Гей, Іване Печерецький, вилазь-но з печі, бо вже тобі настав час женитися, то тобі треба в церкву іти.

— Ой,— каже,— може б, другим коли часом, бо не хочеться вилазити з печі.Змилуйся,— каже,— нехай завтра буде весілля.

— Ну, нехай завтра.

На другий день знов не хоче Іван вилазити з печі, сподобалося йому дуже там лежати.

— Чи не можна,— каже,— ще отложити на день?

Отложив йому Котофей іще на день. На третій день пристав до його, щоб він безпремінно вилазив з печі, бо треба до шлюбу. А Іван все не хоче.

От витяг Котофей Івана, та й нема йому в що одягнутися. Надів він на себе якуюсь драную одежу, і одправилися до свата. Думає Котофей: «Негарно, що в Івана Печерецького одежини людської нема...» Та й придумав. Прийшли вони до ріки, і наказав Котофей Івану, щоб він, як тільки забачить, що будуть до його бігти люди, то щоб роздягнувся, упав у воду, одежину кинув у воду і кричав: «Ой рятуйте, топиться Іван Печерецький!»

Зостався Іван на мості, а Котофей побіг до палацу і сказав свату, що жених топиться, щоб люди рятували. Сват сказав слугам коні запрягти свої і їхати рятувати зятя скоро, скоро, щоб застати живого.

Зараз запрягли коні, поїхали і достали зятя з ріки. Повезли його зараз в баню, там обмили, обчистили і нарядили в панську одежу. От посадили вже його за столом, як ніби пана якого, та й став Іван дрімати, бо то прийшла саме та пора, що він дрімав у печі.