TextBook Як я ненавидiв у цю мить свiй шостий «Б»! "Нащо ви менi всi потрiбнi! — з безсилою люттю думав я. — Обiйдусь я i без вас. Обiйдуся!"
До кiнця урокiв сидiв я, як та хмара. Настрiй був — гiрше бути не може. Ще й вiд Лiни Митрофанiвни зауваження заробив. Бо, ясна рiч, слухав її пояснення неуважно й повторити те, що вона пояснювала, не змiг.
Була в мене в цей час голова, як казан, а розуму — нi ложки.
Правду каже мiй дiд Грицько: "Одна бiда йде, другу за руку веде. Як починає на тебе щось валитися, то тiльки встигай журитися".
Вийшов я пiсля урокiв такий, як ото приреченi пiсля суду виходять.
Та тiльки звернув з шкiльного iанку на вулицю, як несподiвано почув:
— Добрий день, Стьопо! Чого це ми такi сумнi й невеселi? Пiдвiв голову. Глип! — старий Чак стоїть бiля школи, усмiхається привiтно.
— О! Здрастуйте! А ви як тут?
— Та до тебе ж прийшов. На побачення. Але бачу, мабуть, невчасно. Що сталося? Двiйок нахапав? З хлопцями побився, чи що?
— Та нi! Все гаразд! Усе о'кей! — усмiхнувся я, бо й справдi настрiй у мене одразу пiдскочив — хмару мою паче вiтром здуло. — Чесно! Чесно! Все о'кей! Але як ви знайшли мене?
— Овва! Велике дiло опеньки! Ти ж менi казав, у якiй школi вчишся, то що я — вже й школу знайти не годен?
I те, що вiн сказав знайоме дiдове Грицькове "велике дiло опеньки", зовсiм розвеселило мене.
Повз нас пройшла Туся Мороз. Глянула з цiкавiстю на старого Чака. усмiхнулася привiтно йому. I менi усмiхнулася — видно, потiшена тим, що я повеселiшав.
Я їй весело пiдморгнув.
Хай не думає, що я нюнi розпустив через отого Iгоря Дмитруху! Мене так просто не звалиш!
Туся пiдстрибом побiгла на тролейбус.
— Так усе в тебе, кажеш, о'кей? — перепитав Чак. — А урокiв на завтра багато?
— Трохи е, — зiтхнув я. — Але години на двi — двi з половиною… А що?
— Ти знаєш… — Чак якось кумедно, одним пальцем почухав потилицю. Думав я, думав над тими словами Рудого Августа про весел-зiлля, смiх-траву, i подумав, що все-таки треба було б вiдвiдати того куренiвського дiда старого Хихиню… Балачки балачками, а не буває диму без вогню. Не хотiлося б менi помирати, не перевiривши тих балачок. Га?
— Авжеж! Авжеж! Треба перевiрити! А як же! — загорiвся я.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Загадка старого клоуна» автора Нестайко Всеволод на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „РОЗДIЛ IX Так от вона, таємнича новина Спасокукоцького! Сурен Григорян. "Не слухай його! Це ж Муха!…" — "Здрастуй, Стьопо!…"“ на сторінці 3. Приємного читання.