TextBook Дверi розчинилися, i Стороженко, а за ним есесiвець зайшли. Я — за ними. За поручнями сходи були обплетенi дротяною сiткою (мабуть, щоб не можна було стрибнути вниз). Вони пiднялися на другий поверх, пiшли довгим коридором з високими рiзьбленими дверима обабiч.
Гестапiвець розчинив якiсь дверi, i вони зайшли.
Гестапiвець сiв за стiл, закурив сигарету.
Старий Стороженко стояв, опустивши сиву голову.
— Ну, здрастуй, П'єр! — усмiхнувся гестапiвець i зняв темнi окуляри.
— Август? — здивовано прошепотiв Стороженко. Так, це був Рудий Август. Тепер i я впiзнав його. По голосу. Обличчя його перетинав шрам.
— Не думав я, що зустрiнемось, — одкинувши назад голову, примружився Август.
— I я не думав, — зiтхнув Стороженко.
— Iду сьогоднi по базару — очам своїм не повiрив: невже, думаю, ти? Придивився — ти! Наказав полiцаєвi, щоб тебе привiв. Не хотiлося, щоб перше твоє враження вiд зустрiчi було зiпсоване вульгарною базарною обстановкою. Хотiлося, щоб це вiдбулося у пристойнiшому, ха-ха-ха, мiсцi. Ми ж з тобою все-таки артисти. Любимо ефекти. Ха-ха-ха! — Вiн був дуже задоволений собою.
Стороженко похмуро мовчав.
— Та ти сiдай, сiдай, — наче лиш тепер помiтивши, що той стоїть, мовив Август. — Ти ж уже старенький, либонь, ноги не тримають, рокiв же на п'ятнадцять за мене старший. Ех-хе-хе. Минуло життя… Що ж це ти у бiльшовикiв кращої долi не заробив — кинули вони тебе, як непотрiб, старцюєш на базарi. I в цирку ти наче не виступав у них. Я цiкавився. Наче не виступав.
— Не виступав, — тихо сказав Стороженко.
— Чого ж це? Революцiя дала усiм такi можливостi. "Хто був нiчим, той стане всiм…" — спiвається у вашому «Iнтернацiоналi». А ти ж такий талановитий. I раптом… Ай-яй-яй… Чи, може, тебе на гастролi до Сибiру одправили… Ха-ха-ха!
— Нi…
— Стривай! А де Тереза? Вона ж тодi вижила, менi казали… I ви потiм наче побралися.
— Вона померла вiд тифу у громадянську…
— А-а, тодi ясно. Ти не змiг кривлятися на аренi пiсля цього. Диви!… Така любов! Хто б подумав?! I все-таки талант у тебе є. Є! Я дивився сьогоднi, як ти «виступав». Люди смiялися. А в умовах окупацiї, горя, неволi, голоду примусити людей смiятися — це неабияка рiч.
— Може, зараз людям усмiшка потрiбнiша, нiж будь-коли. Для того, щоб вижити…
— Можливо.
— А ти, я бачу, теж з цирком розпрощався. Ти, кажуть, так несподiвано зник тодi. Нi речей з дому не взяв, нiчого. Всi були певнi, що з тобою щось сталося, у Днiпрi втонув абощо.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Загадка старого клоуна» автора Нестайко Всеволод на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „РОЗДIЛ VIII Знову базар. — Побачення через тридцять рокiв. — "Поможи менi, Стьопо!" — Я iду в гестапо.“ на сторінці 4. Приємного читання.