TextBook — Це оцей, оцей-о… — Монькiн показав очима на мене, видно, не наважуючись назвати мене Мухою, але й не бажаючи називати Степаняном, «хвоста» за собою привiв! Даму серця! Точно! Я вiдчув, що почервонiв. Спокуха! — цикнув на нього Iгор (видно було, що пащекування Монькiна його дратує). Сурен, Спасокукоцький i Кукуєвицький промовчали.
"Невже вона йшла за нами слiдом? — з хвилюванням думав я. — Як я не помiтив її? Чого вона йшла? Нащо?"
Коли трамвай зупинився бiля станцiї метро. «Арсенальна», Сурен сказав: — Виходимо!
I ми висипали з трамвая. Висипали i спинилися всi, як по командi, обернувшись в бiк переднiх дверей. Туся вийшла з трамвая i теж спинилася.
Вона стояла, обома руками тримаючи перед собою портфель, i розгублено усмiхалася нам. Менi було так жаль її, що аж у горлi щипало.
Сурен кинув на мене блискавичний погляд i враз рiшуче пiдiйшов до Тусi.
— Туся-джан! Гайда з нами! — А… а куди? — тихо спитала вона й зашарiлася.
— Вах-вах! — скинув догори руку Сурен. — Якi всi нетерплячi! Всi хочуть одразу знати куди! Почекай трохи i будеш знати. Гаразд!…
Коли мiг зайшли всередину станцiї метро, Сурен рiзко спинився, вийняв з кишенi кiлька п'ятакiв i перший вручив Тусi: — На! — Ой! Що ти! Не треба. В мене е.
— Слухай! Хто вас веде? Я веду! Без розмов менi! — категорично сказав вiн, i Туся змушена була взяти п'ятак. I ми всi теж узяли. Видно, вiн усе продумав заранi. Вiн був артист; Вiн знiмався в кiно, заробляв грошi. Йому хотiлося, як то кажуть, бути широкою натурою. "А-а! — раптом догадався я. Вiн веде нас на кiностудiю". Ми спускалися довгим ескалатором. Туся стояла передi мною, нижче на один схiдчик.
Я дивився на її тоненьку шийку з двома смiшними виткими кучерями (зачiска в неї була коротка, майже хлоп'яча) i страшенне боявся, щоб хтось iз хлопцiв щось їй не сказав. Але нiхто не сказав нiчого.
У таємниче урочистому мовчаннi ми з'їхали вниз i сiли в поїзд.
Раз наш Сурен вирiшив мовчати, мовчали, й ми. Ну, що ж, вiн завтра їде, йому так хочеться, треба догодити.
Але нащо вiн робить з цього секрет? Ну, сказав би зразу — хоче повезти нас на кiностудiю, показати… Хiба було б менш цiкаво?…
— Увага! — пiдняв руку догори Сурен. — Приготуватися! На Хрещатику виходимо! — Як?! А ти не помиляєшся? — здивовано спитав Iгор Дмитруха. Хiба нам не до «Бiльшовика»? Кiностудiя ж по-моєму… "О! Значить, Дмитруха теж догадався…"
— Нi! — вiдрубав Сурен. — На кiностудiю завтра. А зараз — на Оболонь. Тю-у! — розчаровано протягнув Монькiн. Сурен, мовби й не чув того.
Дмитруха мовчки знизав плечима. Ми перезирнулися й теж знизали плечима.
Ми вийшли на Хрещатику, пройшли через перехiд, спустилися по ескалатору i знову сiли в поїзд. Поштова площа. Червона площа. Тараса Шевченка. Петрiвка.
Проспект Корнiйчука. Оболонь…
Яке все-таки диво оте київське метро!… Я вже не кажу про красу пiдземних палацiв-станцiй, про чарiвнi сходи-ескалатора… Швидкiсть! Головне — швидкiсть.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Загадка старого клоуна» автора Нестайко Всеволод на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „РОЗДIЛ XIX Таємнича поведiнка Сурена. — Куди ми йдемо? — "Гайда з нами!" — Творча зустрiч. — "Ну, Монькiн! Ну, молоток!…"“ на сторінці 2. Приємного читання.