TextBook — Це я… Стьопа. Ти що — не пiзнаєш мене? Туся!
— Це не Туся, а її бабуся. Тусi немає. Вона ще в школi. Повинна скоро прийти.
Якi в них майже однаковi голоси!
— Ой, вибачте! Вибачте! — i я швидко поклав трубку, хоча бабуся, здається, хотiла щось спитати.
Звичайно, я зрозумiв, що просто Туся ще не встигла прийти додому. Я надто швидко бiг, i живе вона трохи далi вiд школи, нiж я. Але все одно тривожнi думки заворушилися в головi. А що, як вона посмiялася з мене i не подзвонить. I не захоче говорити зi мною. I взагалi…
Я вiдчував себе майже нещасним.
Я дивився на телефон, а вiн стояв на пiдвiконнi мовчазний, непривiтно, холодно блимаючи на мене лупатим диском…
Вiн задзвонив так раптово й рiзко, що я аж пiдскочив.
— А… алло! — прохрипiв я, втративши вiд хвилювання голос.
— Стьопо! Це ти? Алло! Стьопо!
— Я! Я! Привiт! — опанував я себе.
— Ой! Ти так мою бабусю налякав. Вона вже думала, щось трапилось. Подзвонив i повiсив трубку. Хiба так можна? Добре, що я одразу ж прийшла. Ну, як ти поживаєш? Що робиш?
— Нiчого… По телефону з тобою балакаю.
— I я по телефону балакаю. З тобою, — вона засмiялася. — Зараз буду обiдати.
— I я буду обiдати.
— Ну, смачного! Пообiдаєш — дзвони.
— Гаразд. I тобi смачного.
— До побачення!
— До побачення!
Загугукали короткi гудки — вона поклала трубку. Розiгрiваючи обiд, я спiвав. Я спiвав бадьору революцiйну пiсню:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Загадка старого клоуна» автора Нестайко Всеволод на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „РОЗДIЛ XIV Нам поставили телефон. — Лофофора. — Що таке гумор? — Вирушаємо у часи Богдана Хмельницького.“ на сторінці 3. Приємного читання.