Розділ «8»

- Та гляди мені, жени коні під самісінький ганок: треба бундючиться! - навчав отець Харитін погонича.

- Ой батюшко, не всиджу на цих козлах! Здається, от-от упаду. Їй-богу, неначе мене хто настромив на вила, як подавальник того снопа! - репетував парубок на козлах.

- Держись міцніше та мерщій поганяй, бо вечір близько!

Нетерпляча Онисія Степанівна сиділа з дочками в ганку та усе виглядала батюшку. З горба на греблю скотився здоровий екіпаж і повернув просто у двір.

- Що це за панюга звертає в наш двір? Що воно за проява? - промовила Онисія Степанівна. - Але віз панський, а на возі сидить… ніби якийсь батюшка.

Погонич розігнав коні й влетів в ворота. Але батющині ворота ставились не для фараонових колісниць - були малі вже занадто. Екіпаж зачепився задніми осями за ворітниці, гуркнув, заторохтів, неначе сухі кістки, розломився й розсівся пополовині; задні колеса застрягли з батюшкою в воротях, а передні з погоничем підкотились під ганок. Батюшка борсався та виплутувавсь в задку екіпажа в воротях, а погонич вчепився в козла, неначе рак, і висів перед ганком перед самою Онисією Степанівною. Цивілізація не вдалась і розсипалась в воротях.

Онися тепер тільки впізнала свого панотця й свого погонича. Але що то за чудний віз? Де він узявся?

Онися крикнула, витріщила очі, скочила з ганку й не знала, куди бігти, як помагати. Тим часом отець Харитін зліз з високості й тільки руки розставив.

- Що це за віз? І де він в господа взявся? - питалась Онисія Степанівна.

- От й хитрий з біса проклятий Бонковський! От тобі й карета! От тобі двадцять п'ять карбованців! - бідкався серед двора отець Харитін.

- Який Бонковський? Які карбованці? Може, ти гроші загубив в дорозі? - сипала Онися питання.

- Якби був згубив, то так би й знав, що згубив. Ох мені лихо! Ой моє нещастя! Що теперенька ви скажете мені, Онисіє Степанівно? - бідкався отець Харитін.

- Яке лихо? Яке нещастя? Що це за карета? За які гроші ти верзеш, неначе п'яний? Та розкажи до пуття, не муч мене! - кричала Онисія.

- Візьміть палицю та бийте мене, - більш нічого не скажу вам.

- Як візьму й справді палицю в руки, то, може, мені палиця й скаже. Говори, що це за причта? - кричала Онисія.

- І на чорта я до того брехуна заїхав? І який нечистий мене до його заніс? - бідкався отець Харитін.

- Я ж казав, - не заїжджаймо, бо баба з порожніми відрами нам дорогу перейшла, - обізвався й собі погонич.

- Розкажи хоч ти, дурню, що це з вами сталося, - пристала Онися до погонича.

Вже погонич розказав матушці за всю ту причту та пригоду. Отець Харитін не говорив і слова більше й, похиливши голову, тільки махав на усі боки руками.

- Здурів на старість, зовсім здурів! І де в тебе той розум дівся? - гримала Онисія Степанівна. - І хто тепер полагодить оцю карету? І на чорта вона нам здалась? Доведеться везти її, мабуть, аж у Київ до майстрів. Чи дорого ж заплатив за неї? - кричала Онися не своїм голосом.