Розділ «6»

- Що це за диво! Приїхали самі санки без благочинного, - промовив отець Мельхиседек, виглядаючи в вікно.

- Може, де встали на місті коло крамниць, - обізвалась Марта. - А побіжи, панотче, та спитай в погонича.

Мельхиседек вибіг на ганок. Погонич стояв, витріщивши очі на ворота.

- А де ти подівав панотців? - спитав отець Мельхиседек.

- Мабуть, погубив по дорозі, бо на санках нема, - обізвався погонич, чухаючи потилицю.

- А, ти, роззяво! Як же ти оце погубив? Чи ні разу за всю дорогу не оглянувся, чи що? - крикнув отець Мельхиседек.

- Мабуть, роззява, погубив, - байдужно обізвався погонич.

Мельхиседек вскочив в хату й розказав гостям, що батюшки десь повипадали з санок. Посадили одного студента й послали збирати по дорозі розгублених панотців.

Поки позбирали панотців, Олеся лежала на ліжку й потягалась. День був сумний, нудний. Олеся пролежала б тиждень, не встаючи з ліжка; з нудьги вона дістала з стола "Волшебницю Рагі-Муїну" й почала її читати втретє. Гості сиділи та нудились. Балабуха не вертався. Отець Мельхиседек не втерпів, одхилив двері в кімнату й гукнув: "Добрий день тому, хто в цьому дому!"

Олеся кинулась і впустила книжку. Для неї здалося, що Мельхиседек кинув на неї раками; вона аж затрусилась.

Мельхиседек вглядів, що благочинна лежить на ліжку, й не посмів далі одчиняти дверей; він причинив двері, а Олеся знов взяла "Волшебницю Рагі-Муїну" й почала читати.

"Коли напросив гостей, то нехай сам панькається коло їх, а я не встану", - думала Олеся.

- Лежить на ліжку та одпочиває, - тихісінько сказав отець Мельхиседек матушкам. - Цссс… бо благочинна книжку читає.

Тим часом студент позбирав по заметах панотців і привіз до господи. Балабуха з Прокоповичем увійшли в світлицю. Господар був теперечки дома, - і всі гості одразу набрались сміливості. В світлиці піднявся гомін та регіт; навіть Геркулесова довбня й панни з котиками вже нічого не могли вдіяти.

Балабуха увійшов в кімнату. Олеся страшно подивилась на його й знов втупила очі в книжку.

- Вставай, серце, та вітай гостей! - тихо сказав Балабуха, неначе обвинувачений в якомусь проступстві.

Олеся знов липнула на його очима, ще глибше втупила очі в "Волшебницю".

- Вставай-бо, вставай! Годі качатись, - треба гостям подати чай та закуску, - просив Балабуха.

- Коли напросив гостей, то панькайся з ними сам, бо я не вийду до тих наміток та плахот.

- Одначе їздила до наміток та плахот горшків їсти, - треба й наміток вітати та частувати, - сказав Балабуха.