Розділ «9»

- Чом ти не купиш нового дзвона? Чуєш, як стукає твій дзвін, неначе розбитий казан, - сказав архієрей до отця Харитона.

- Я… в… ваше преосвященство!.. Хлопці на великдень на радощах так дзеленькали, що дзвін трохи луснув, - сказав отець Харитін.

- Що він каже? - спитав архієрей в благочинного. Благочинний переложив слова отця Харитона по-руській.

- Ти не дбаєш за дім божий. В тебе дзвони порозбивані, церква стара, антимінс старий, все старе, - казав сердито в олтарі архієрей на всю церкву. - В тебе все старе й нечисте. А то що? - Архієрей показав пальцем на жертівник, де золотий промінь сонця видав кілька порошин.

- Дурак, старий простець, неуч! - загримів архієрей на всю церкву.

В отця Харитона в душі похололо.

- Чи чуєш, бра, як архієрей попа лає! - гомоніли нишком люди в церкві.

- А може, то він так чудно богу молиться, - обзивались декотрі чоловіки.

- В тебе книги несправні. Ти не вмієш писати книжок. Де ти вчився? - спитав архієрей.

- Я вчився дома в батька, - ледве насмілився промовити отець Харитін, - а на священика мене екзаменував духовник в Лаврі.

- Знаю я ваші екзамени. Попереводять вас, старих, на малі парафії, - суворо сказав архієрей.

- Мене вільшаницька громада обібрала на парафію, - тихо обізвався отець Харитін, пригадуючи слова Онисі.

- Що він каже? - спитав архієрей в благочинного, не розуміючи по-українській.

Благочинний переложив слова отця Харитона по-руській. Архієрей спахнув, аж почервонів.

- Яка там громада! Яке має право громада настановляти вас! Я вам покажу громаду, ви, старі п'яниці, дурні, неучі! Ми вас перечистимо!

З олтаря на шановну громаду так і сипались слова: "дурак", "болван", "неуч", "п'яниця". Молодиці думали, що то архієрей якось по-своєму молиться богу, і почали бити поклони. Чоловіки гомоніли: "Чи ти ба, як архієрей лається в олтарі?"

- Благочинний, зніми з його ризи й рясу! - сказав сердито архієрей. - Я вам покажу громаду.

Благочинний підскочив до отця Харитона, зняв з його ризи, підризник, а потім рясу. Панотцеві здалося, що архієрей вже заборонив йому служити службу божу. Отець Харитін стояв, неначе громом прибитий; він не чув, як його розоблачали, знімали з його ризи; він зовсім охолов і здеревенів.

Півчі гриміли. Церква була повнісінька людей. Архієрей вийшов з царських врат, поблагословив народ і сказав кілька слів до людей, що вони недбайливі, що в їх дзвони побиті, церква стара й несправна.

- Що то він каже? - питали один у другого люди.