Розділ «ДОДАТОК»

Отож, першим фрагментом, який я пропустив у легенді «Нарн і Хін Гурін», поданій у «Незавершених оповідях», є опис гостювання юних Гуріна та Гуора в Ґондоліні; я пропустив його лише тому, що ця історія розповідається в «Сильмариліоні». Однак насправді батько написав дві версії згаданого епізоду, й одна була призначена спеціально для зачину «Нарну», інша ж базувалася на фрагменті з «Анналів Белеріанду» і мало чим відрізнялась од першоджерела. У «Сильмариліоні» я використав обидва тексти, а тут дот римувався батькової версії «Нарну».

Другим пропущеним фрагментом у «Незавершених оповідях» став опис Битви Незліченних Сліз. Він випав із тієї самої причини, і батько знову-таки створив дві його версії: одна існувала в «Анналах», другу він написав значно пізніше, тримаючи, втім, текст «Анналів» перед собою та не надто відступаючи від нього. Ця друга версія великої битви теж була спеціально задумана як частина «Нарну» (текст називається «Нарн II», тобто другий розділ «Нарну») й у заголовку, наведеному на сторінках цієї книги сказано: «Тут хіба перелічимо ті діяння, які стосуються долі Дому Гадора та дітей Гуріна Незламного». Щоби досягти стислості, батько переніс із «Анналів» тільки описи «битви на західному фланзі» та знищення воїнства Фінґона; цим спрощенням і редукцією оповіді він змінив перебіг битви порівняно з тим, як про це розповідається в «Анналах». У «Сильмариліоні» я, звісно ж, дотримувався тексту «Анналів», хоча запозичив-таКи кілька деталей із версії для «Нарну»; в цій же книзі я не відступив од цілісного тексту, який батько вважав потрібним для «Нарну».

Порівняно з «Незавершеними оповідями» новий текст зазнав помітних змін — починаючи від розділу «Турін у Доріаті». Тут уже є ціла низка писань, переважно чорнових, які стосуються одного і того самого елемента розповіді на різних стадіях розвитку. Тож ми маємо можливість сприймати початковий матеріал у різних ракурсах. Я дійшов висновку, що, компонуючи текст для «Незавершених оповідей», дозволяв собі більше редакторської свободи, ніж було необхідно. Щоби створити цю книгу, я переглянув початковий матеріал і перекомпонував текст, у багатьох (переважно вкрай другорядних) місцях відновивши оригінальні слова, ввівши речення або фрагменти, яких не годилося позбуватися, виправивши декілька помилок і вибравши дещо інші варіанти з-поміж початкових різночитань тексту.

Щодо структури розповіді про життя Туріна в період від утечі з Доріату і до заснування розбійницького лігва на Амон-Рузі, то батько постійно тримав у голові кілька розповідних «елементів»: Тінґоловий суд над Туріном; дарунки Тінґола та Меліан Белеґові; жорстоке поводження розбійників із Белеґом за відсутності Туріна; зустріч Туріна та Белеґа. Він уводив ці «елементи» в різноманітних пропорціях і додавав фрагменти діалогів у різних контекстах, але однаково не спромігся скомпонувати все в остаточний «сюжет» — «з'ясувати, що ж сталося насправді». Проте я, після додаткових студій, чітко зрозумів, що батькові, до того як він одкинув її, таки вдалося досягти прийнятної структурної цілісності й послідовного викладу цієї частини історії та що значно скорочена розповідь, яку я уклав у вже виданому «Сильмариліоні», узгоджується з цим — але з однією відмінністю.

У «Незавершених оповідях» є ще і третя прогалина в розповіді: історія обривається на тому місці, коли Белеґ, нарешті знайшовши Туріна серед розбійників, не зміг переконати його повернутись у Доріат й зник зі сторінок легенди, аж доки розбійники зустрілися з дрібногномами. Тут, аби заповнити лакуну, я знову звернувся до «Сильмариліона», помітивши, що в цьому творі описано також сцену прощання Туріна та Белеґа і повернення останнього до Менеґроту, «де він отримав меч Анґлахел у подарунок від Тінґола та лембас — од Меліан». Однак той факт, що батько відмовився від цього варіанту розвитку подій легко довести; адже «насправді сталося» так, що Тінґол дав Белеґові Анґлахел після суду над Туріном, коли Белеґ уперше вирушав на його пошуки. У тексті цієї книги меч вручають саме тоді, а про лембас не згадано. У наступному фрагменті, коли Белеґ повертається в Менеґрот уже відшукавши Туріна, навпаки, нічого не сказано про Анґлахел, а йдеться тільки про дарунок Меліан.

Принагідно слід зазначити, що до цієї книги я не вніс двох фрагментів (другорядних щодо основної розповідної канви), наявних у «Незавершених оповідях»: історію про те, як Драконів Шолом перейшов у власність

Гадора з Дор-ломіну, та про походження Саероса. Між іншим, детальніше вивчивши батькові рукописи, я зрозумів, що він відмовився від імені Саерос, замінивши його на Орґол, що волею «лінгвістичного випадку» збігається зі староанглійським orgol, orgel— «гордість». Але тепер, здається, усувати ім'я Саерос уже надто пізно.

Найзначнішу наративну прогалину (у «Незавершених оповідях») в цьому варіанті заповнено, починаючи від розділу «Про Мîма-дрібногнома», включно зі «Землею Лука та Шолома», «Смертю Белеґа», «Туріном у Нарґотронді» та «Загибеллю Нарґотронда».

У цій частині «саги про Туріна» перший рукопис, тобто історія, подана в «Сильмариліоні», окремі фрагменти, зібрані в додатку до «Нарну» в «Незавершених оповідях», і текст цієї книги вступають у складні взаємозв'язки. Я завжди підозрював, що одним із головних намірів батька було в належний час, надавши задовільного вигляду «великому сказанню» про Туріна, створити ще і скорочену його версію — в, так би мовити, «стилі Сильмариліона». Та, звісно, цьому не судилося здійснитись, отож, через тридцять із гаком років я взявся довести це дивовижне завдання до логічного завершення — підготувавши «сильмариліонову» версію з останнього варіанту історії, що походить із різнорідних матеріалів «довгої версії», «Нарну». Це — «Розділ XXI» в опублікованому «Сильмариліоні».

Таким чином, джерельною базою для тексту цієї книги, який заповнює велику прогалину в «Незавершених оповідях», є той самий вихідний матеріал, що і для відповідних фрагментів у «Сильмариліоні», але в кожному випадку його використання підпорядковано різній меті, а в новому тексті «додано» ще й ліпше розуміння послідовності лабіринтоподібних чернеток і нотаток. У «Сильмариліоні» багато з того, що було у батькових рукописах, я або пропустив, або ж стиснув, а ось тут воно все присутнє; однак, якщо до «сильмариліонової» версії додати було нічого (як у випадку з оповіддю про смерть Белеґа, взятою з «Анналів Белеріанду»), тоді я просто повторював її в новому тексті.

Відтак, якщо мені й довелося подекуди вводити місткові фрагменти, групуючи чернетки, то в поданому тут довшому тексті немає жодних, бодай найменших, елементів стороннього «домислювання». Й однаково текст цей штучний, адже інакше і бути не могло, особливо з огляду на те, що основна частина рукопису відбиває постійний розвиток власне історії. Чернетки, які мають суттєве значення для укладення неперервної розповіді, можуть насправді належати до ранішого етапу. Наприклад, початковий текст історії про прихід Турінової ватаги до пагорба Амон-Руз — місця її тимчасового сховку, — про життя там і про ефемерну успішність краю Дор-Куартол було написано раніше, ніж з'явився бодай натяк на існування дрібногномів; а детальний опис Мîмової оселі попід вершиною виник раніше за самого Мîма.

Решта історії, якій, починаючи від Турінового повернення в Дор-ломін, батько надав завершеного вигляду, безумовно, мало чим відрізняється від тексту «Незавершених оповідей». Але у двох конкретних випадках, які стосуються нападу Ґлаурунґа при Кабед-ен-Арасі, я таки змінив оригінальні слова, і це потребує деяких пояснень.

Перша зміна стосується географії. У тексті сказано, що, коли Турін і його соратники того доленосного вечора вирушили від Нен-Ґіріту, вони не попрямували до дракона, котрий заліг у дальньому кінці ущелини, а спершу пішли стежкою в напрямку до Переправ через Тейґлін, «потім, трохи не доходячи до них, звернули на південь вузькою доріжкою» та пішли через ліс понад рікою до Кабед-ен-Арасу. Коли вони наближалися до нього, «перші зорі тьмяно світили на сході позаду», — сказано в початковому варіанті фрагмента.

Готуючи текст для «Незавершених оповідей», я не догледів, що це неправильно: позаяк вони рухалися не в західному керунку, а на схід чи південний схід, віддаляючись од Переправ, то перші зорі на сході мусили світити попереду, а не позаду мадрівників. Обговорюючи це питання у «Війні Коштовностей» (1994) я міркував, що «вузька доріжка», ведучи на південь, десь звертала-таки на захід, щоби досягнути Тейґліну. Та нині це здається мені малоймовірним, адже ніде в розповіді про таке не йдеться, тож значно простішим рішенням виявилося змінити «позаду» на «попереду», що я і зробив у новому тексті.

Ескіз мали, наведеної в «Незавершених оповідях» для унаочнення розташування земель, насправді дещо хибує щодо орієнтації на місцевості. З мали Белеріанду, яку створив батько, а я відтворив у «Сильмариліоні», видно, що Амон-Обел знаходився майже чітко на схід од Переправ через Тейґлін («з-за Амон-Обелу зійшов місяць»), а ріка Тейґлін текла ущелинами на південний схід або південний південний схід. Тут я перемалював мапу та позначив приблизне місце Кабед-ен-Арасу (в цьому тексті сказано, що «на шляху Ґлаурунґа, трохи північніше від місця впадіння Келебросу, якраз і була одна з тих прірв, власне найглибша, одначе і найвужча»).

Друга зміна стосується розповіді про вбивство Ґлаурунґа, коли він перебирався через ущелину. Тут маємо справу з чернеткою та остаточною версією. Згідно з чернеткою, Турін і його супутники видряпалися дальнім схилом провалля аж до самого його краю, пробули там цілісіньку ніч, і Турін «боровся з темними жахливими сновидіннями, в яких неймовірним зусиллям намагався вчепитися за щось і втриматися». Коли настав день, Ґлаурунґ приготувався перебиратися через ущелину «за багато кроків на північ», отож, Турін мусив спуститися до русла ріки, а потім знову видертися на кручу, щоб опинитися під черевом дракона.

В остаточній версії Турін і Гунтор здолали тільки половину шляху вгору, коли Турін зазначив, що, не знаючи, в якому саме місці перебиратиметься дракон, вони лише марнують сили на підйом; тому «вони зупинились і стали дожидати». Тут не сказано, чи спускалися вони з того місця, де припинили рух угору, а фрагмент про Турінів сон, «у якому неймовірним зусиллям хотів учепитися за щось» перенесено з чорнового тексту. Та у відредагованій історії героям не було потреби чіплятися за щось: вони могли і, напевно, таки спустилися на дно провалля, щоби вичікувати там. Загалом, ось що вони зробили: в остаточній версії (поданій у «Незавершених оповідях») сказано, що вони не стояли просто на шляху Ґлаурунґа, тож Турін «дерся понад краєм води, щоби підійти зісподу». Цей недоречний штрих, здається, потрапив до остаточної версії з попередньої чернетки. Щоб усунути цю непослідовність, я змінив «оскільки вони не стояли просто на шляху Ґлаурунґа» на «тому що шлях Ґлаурунґа пролягав не прямо над ними», а «дерся понад краєм води» — на «дерся кручею».

Це, можливо, власне, і незначні виправлення, та вони висвітлюють, імовірно, найяскравіші сцени легенд про Прадавні Часи, а також одну з найвизначніших подій тієї пори.