Розділ «Микола Сціборський Націократія»

Націократія

Поруч із пролетаризованням певних прошарків середніх клас, відбувається також зворотний процес переводу проле­тарів до середніх клас (дрібні власники, рантьє, тощо), при чому це явище найбільш виразно проявляється в індустріалізованих країнах, отже із нагромадженим капіталом, де, після Маркса, самі середні класи мали б підпасти неминучій пролетаризації.

З бігом часу виявилися й інші хиби теорії марксизму, над якими тут не спиняємося; вони цікаві лише для спеціалістів. Тут важно підкреслити, що ревізія основних положень наукового соціалізму вплинула й на практичну політику об’єднаних в II Інтернаціоналі соціал-демократичних і радикал-соціалістичних партій. Після ортодоксального марксизму якраз закономірна концентрація капіталу й пролетаризація мас мусіла витворити реальні передпосилки класової боротьби та соціальної революції, що мала ґрунтовно змінити створений капіта­лістичною демократією суспільний і господарський лад. Ко­ли ж ці засадничі “закономірности” виказалися проблематич­ними, то ще більш сумнівним ставав їх очікуваний фінал – соціальна революція. Загнаний в сліпий кут суперечностей, соціалістичний табор зачав міняти свою політичну тактику.

Ця зміна відбувалася важкою для нього ціною внутрішніх конфліктів, вагань і потрясень. Прийшов врешті час, коли революційність соціалізму, що поривала за собою маси, заступила тактика опортунізму; початкові непримиримі догми станули об’єктом пристосовання до обставин… “стабілізації капіталізму”. Шукати сьогодні однодумності та ясних відповідей у соціалістичних програмах — марна річ! Йдучи по лі­нії найслабшого спротиву, вони — устами таких своїх авто­ритетів, як Каутський — вже проголошують, що “успіхи соціалізму й капіталізму йдуть в однаковому напрямі(!). Соціалізм зацікавлений у розквіті капіталістичної системи(?). Чим успішніше розвивається капіталістичне виробництво, тим біль­ше шансів на запровадження соціалістичного устрою… Як­найменше віри в об’єктивізм історичного розвитку!” і т. д.

Як бачимо, тут шкереберть вивертаються не лише про­грамові основи соціалізму, але й його історично-матеріалістична та діалектична суть. Важко вгадати, щоб сказав Маркс, коли б міг пізнати ці несподівані, викликані вимушеною спе­куляцією, теорії людей, що продовжують себе уважати його учнями та спадкоємцями!..

Подібно до політичної демократії, соціалізм вже втратив свій початковий боєвий патос, перетворившись в еволюційну та угодовську супроти капіталізму течію. Революційними в цім лишилися самі святочні фрази… Тут пімстилися на ньому не лише суперечності його доктрини, але й те, що обставинами свого політичного розвитку він засуджений був на поло­ження не кермуючого й будуючого конструктивні вартості, лише деструктивного та опозиційного супроти існуючого ладу чинника. Для конструктивної, провідної ролі соціалізм не був підготований ані програмове, ані психологічно. Мимо претензій на “універсальність”, сама його програма, при глибшому її розгляді, виявляє свою однобічність і недовершеність; це на­самперед концепція розподілу вже існуючих матеріальних багацтв, а не конкретний план їх творення.

Не дивно, що найбільшої поразки марксизм зазнав як раз тоді, коли після світової війни, в ряді головних країн Європи, обставини так легко передали йому до рук керму й владу. В цих нових для нього умовах, соціалізм не лише не спромігся здійснити свою соціальну революцію; йому забракло сил, здібності та мужності навіть планово зрушити саму капіталістичну систему, що опинилася в його руках… Крім примітивної “експропріації” й анархії справа не пішла! Заскочений несподіваними можливостями, не в міру галасливий, а водночас безчинний і розгублений — ІІ Інтернаціонал здавав позицію за позицією.

Розчаровані у своїй вірі та надіях маси відверталися від нього… Страшного удару завдав соціалізмові й його рідний брат — комунізм, що з’явився в той час на Сході. Між тим в Європі на кін життя приходили нові сили, нові реформатор­ські рухи, зроджені стихією націоналізму… І під їх наступом, соціалізм послідовно падає в Італії, на Балканах, в Мадярщині, Німеччині, Польщі, Австрії, Іспанії і т. д. Сьогодні, ще так недавно могучий і впливовий, ІІ Інтернаціонал являє з себе жа­люгідне видовище руїни й катастрофи.

Оздоровлені свіжим ідеалістичним поривом і жагою тво­рення нового життя, народи — виповіли війну марксизмові. Боротьба йде не так із цілою соціально-господарською кон­цепцією соціалізму, як насамперед із його обездуховленим, механістичним і матеріалістичним світоглядом, з його — су­перечною з законами життя — інтернаціоналістичною та кос­мополітичною природою. Слід признати, що соціалізм, як по­літична течія, відограв у свій час і позитивну ролю в ділі бо­ротьби робітництва з капіталістичним визиском, за здобуття своїх прав на культурний, правовий і матеріальний розвиток. Певні корисні елементи соціалістичної концепції пристосовуються та пристосовуватимуться до життя й новими реформаторськими рухами. Натомісць справжнім історичним злом мар­ксизму є його світоглядові заложення. Війна з ними — це війна живих будуючих ідей із отруйною мертвеччиною діалектичної схоластики, що примітивізує й вульгаризує духове єство людини та суспільства.

Соціалізм в упадку! Самопевний у своїй “глобальній” місії, він щоправда спромігся зрушити й надщербити гнилі основи політичної демократії, але далі самий розгубив свої шляхи… Рештки, колись потужних, соціалістичних кадрів шукають рятунку. Частина їх знаходить його в ще більшому уго­довському симбіозі з капіталістичною дійсністю, інші знова бачать вихід у поєднанні з комунізмом. Сучасні безвлад­ні спроби II Інтернаціоналу творити “єдиний фронт” з III (московсько-комуністичним) Інтернаціоналом — це ніщо інше, як вияв розкладу соціалістичного табору. Очевидно, що як даль­ший опортуністичний симбіоз із капіталізмом, так і поєднання з комунізмом нічого доброго не віщують соціалістичному ру­хові.

Скинений із шахівниці перспектив, він послідовно ко­титься на похилій площині, щоб зазнати остаточного краху та втратити самостійну політичну ролю.


ІІІ. Комунізм


В площині світоглядовій і теоретичній — комунізм і соціалізм між собою тотожні, їх обох зродила спільна доктрина марксизму, з її матеріалістичним розумінням історії, діалектикою, класовою боротьбою, соціальною революцією та планом створення бездержавно-інтернаціонального соціалістичного суспільства. Хоч наразі комунізм і соціалізм перебува­ють у незгоді, то мимо цього вони нерозривні в самій своїй природі. Кажучи теоретично, комунізм не лише не є запере­ченням соціалізму, але його логічним продовженням і прак­тичним завершенням. Таке власне розуміння комунізму виявив самий творець класичного соціалізму — Маркс, у свому зна­ному “Комуністичному Маніфесті”.

А втім і організаційно комунізм виріс із соціалістичного руху, з рядів соціал-демократичної партії, що офіційно представляла марксизм. Розбиття раніше єдиного соціалістичного руху зачалося перед кілька десятиліттями, і особливої гостро­ти набрало в кругах московської соціал-демократії. Але й пі­сля того комуністичні елементи довший час не поривали зв’язків із соціал-демократичною партією, творячи в ній скорше внутрішню опозицію та навіть маючи однакову партійну наз­ву, лише з означенням своєї фракційності. Ця комуністична фракція дістала назву “соціал-демократів большевиків” (під проводом Леніна) у відмінність до решти соціал-демократичної партії, що її відтоді називано “меншовицькою”.

Щойно після жовтневої революції 1917 року в Росії, комуністичний рух — вже оформлений у самостійну партію (ВКП-б) — остаточно пориває всі зв’язки з об’єднаною в II Інтернаціоналі соціал-демократією та іншими соціалістичними групами та створює III Інтернаціонал, або інакше кажучи — Комінтерни (Комуністичний Інтернаціонал). Під кермою Комінтерну, зачинає комуністичний рух ширитися й в інших країнах світу, оформлюючись в окремі, але підпорядковані йому, крайові компартії.

Початковою причиною розбиття соціал-демократії на “большевицьку” і “меншовицьку” були не так теоретично – світоглядові, як насамперед програмово-тактичні розходжен­ня. Соціалістичний рух набирав тоді вже значної світової ва­ги й зо стадії абстрактного теоретизування перетворювався в чинник практичної політичної дії. Та якраз ця — ніби спри­ятлива для нього обставина — викликала найбільші усклад­нення.

Ревізіоністичний перегляд “законів” Маркса привів до того, що його — хай безпідставна в претензіях на “безгріш­ність”, а проте пориваюча своєю суворою суцільністю й ім­перативністю — доктрина розгубилася в лабіринті нових, ча­сто угодовсько-спекулятивних, теорій і теорійок… Розслабле­на цими внутрішніми суперечностями, соціал-демократія не могла оформити й свого чину на якомусь конкретному плані. Її максимальна програма ставала порожньою фразою без змісту, ба навіть без віри в її реальність, а мінімальна — оберталася в середник замаскованого вростання соціалістичного руху в умовини, творені його ворогом: капіталізмом. Соціал-демократія все більш опортунізувалася, втрачаючи поперед­ню революційність; її тактика вела самий соціалізм до капіту­ляції.

Це викликало реакцію в колах тих фанатиків марксизму, що не схильні були навіть під впливом “реальних обставин” розмінювати його бойові постулати. Серед тих непримиримих був Ленін… Добачуючи можливість створення соціалістич­ного ладу не в самих “об’єктивних” закономірностях соціально-економічного розвитку, лише насамперед у соціальній ре­волюції, Ленін викинув, призабуте вже соціал-демократієію, гасло прямої революційної дії. Отже коли репрезентований ІІ Інтернаціоналом офіційний соціалізм фактично вростав у капіталізм і в своїй політичній тактиці послуговувався угодов­ською мінімальною програмою еволюції, то Ленін проголошував капіталізмові негайну війну, ведену на основі непри­миримої максимальної програми революції. Ця революція ма­ла здобути соціалізмові перемогу та привести його до логічного завершення — комуністичного устрою світового сус­пільства.

Як бачимо, в єдиному таборі соціал-демократії станули проти себе дві опозиційні, а згодом і ворожі групи: револю­ційні максималісти та еволюційні мінімалісти. Звідціля вийшли й назви: “большевиків”, себто тих, то заступали непримири­му максимальну програму марксизму, і “меншовиків”, що схи­лялися до угодовської мінімальної програми.

Ленінові годі було відмовити в прозорливості й у пра­вильному відчутті моторичннх двигунів життя… Коли західноєвропейські, а під їх впливом і московсько-меншовицькі провідники соціалізму потопали в хаосі мертвої, безчинної й бездушної матеріалістичної схоластики, він відчував, що пе­ремога комуно-соціалізму залежить і від духо-волевого нап­руження його акції. Фанатик марксизму, Ленін водночас у са­мій своїй істоті парадоксально сполучав історичний матеріалізм із… волюнтаризмом, діалектику — з певними психологічними проявами… ідеалізму.

Такими внутрішніми прикметами визначалася зрештою більшість московських соціалістів, відрізняючись цим від західноєвропейських, хоч і виходила з однакової з ними док­трини. На це склалися особливі причини. В Європі соціалістичний рух викликався реальними соціально-економічними умовами, що їх тут створював уже розвинений промисловий і фі­нансовий капітал. Це надавало європейському соціалістичному рухові не чуттєвих, але цілком практичних, матеріалістичних познак. Тут боротьба відбувалася на базі конкретно існуючих соціально-економічних відносин, втягаючи в рух, крім робіт­ничих мас, подвійну категорію лідерів: відірваних від життя кабінетних теоретиків марксизму та різних партійних прак­тиків. Серед останніх було чимало “дєльцов” (по нашому, “реальних політиків”…) що в лідерстві соціалізму бачили певні, часом дуже далекі від яких-будь “ідеалів”, користі. Цим пояснюється й тепер існуючий в Європі парадокс, що на чо­лі соціалістичних партій перебувають “пролетарі”, маючи в банках… мільйонові власні конта!

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Націократія» автора Сціборський Микола на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Микола Сціборський Націократія“ на сторінці 5. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи