ДУМА ПРО БРАТІВ НЕАЗОВСЬКИХ

по цій дорозі, як той менший брат?

Томиленко

(тепер уже і він розреготався)

Оце сказав! Ми ж не брати азовські.

Якби ми із неволі утікали,

то я тебе на плечах би поніс!

А ми ж не із неволі, ми — у смерть.

То ми й не хочем брать тебе з собою.

Розвиднюється. Тихо проминає

у паморозі маковичка церкви.

Далеко десь, у сірому ще небі, курликають

промерзлі журавлі.

І проминає давній літописець —

нахиленим при свічці силуетом — і пише, й пише

гусячим пером, і стиха надиктовує собі:

«Року 1638... о середопостю... потратили козаків старших,

що їх козаки видали, того то Павлюка, і Василя Томашика,

і Сахна Черняка, которий ся, їх ужаловавши, сам

поїхав з ними добровольно».

І свічка гасне па вітрах історії.