Розділ «Частина друга СКАРБ»

Галина жила недалеко, і через кілька хвилин друзі вже прочинили хвіртку на її подвір'я. Загавкав собака.

На гавкіт з хати вийшла Олена Калістратівна.

Юрко, що йшов попереду, зупинився. Глянув — і не впізнав учительки. Замість. суворого погляду, яким вона їх наділяла в школі, — щасливий усміх на немолодому, але якомусь несподівано розквітлому обличчі. Він не повірив сам собі і оглянувся на Марту й Сергія. Ті теж були здивовані і вражені.

Нарешті, Юрко відчув, що пауза затягується.

— Добрий день, Олено Калістратівно! — проголосив він поспішно.

— Добрий день.

— Ми до Галини…

— Бачу, бачу. Заходьте, дорогі гості. У нас велика радість!

— Яка? — прохопився попереду Сергій.

— Галинка почала ходити без милиць! Сама може перейти через кімнату. Лікар сподівається, що до школи піде першого вересня.

— Прекрасно! — зраділи Марта і Юрко.

— Ура! — вигукнув Сергій і почервонів. Олена Калістратівна щасливо засміялася.

— Заходьте, будь ласка. У неї вже є гість.

Вона пішла попереду і відчинила вері до Галинчиної кімнати. Звідти долинув голос Хвостенка.

— Гм, Хвостенко! — аж наче прошипів Сергій. — Знову! І що йому тут треба?

Побачивши друзів, а серед них Сергія, Галинка спалахнула і поволі підвелася з стільця. Стояла вона твердо, тримаючись лівою рукою за бильце ліжка. В її голубих очах світилася радість.

— Ходжу. Ось дивіться! — і ступила кілька кроків по кімнаті.

— Обережно, донечко! — застерегла Олена Калістратівна.

— Не бійся, мамо, все буде гаразд! Коли Олена Калістратівна зачинила двері, Галина запросила всіх сісти.

Друзі сіли, але почували себе ніяково в присутності Хвостенка, який не вимовив жодного слова.