TextBook Тим часом Дзвонар оглянувся і почав поволі скрадатися вздовж баржі. Ось він зупинився, вдивляючись у напис на борту. Потім ступив на трап і обережно, щоб не рипіли дошки, зробив кілька кроків. На палубі зупинився і знову прислухався. Пересвідчившись, що всюди тихо, підійшов до віконця надбудови і постукав у шибку.
«До батька! — Юрко здивувався ще більше. — Невже батько знайомий із Дзвонарем? Як? Звідки вони знають один одного?»
Дзвонар постукав удруге. Віконце розчинилося, і в ньому показалася чубата голова.
— Хто тут? — почувся батьків голос.
— Тс-с-с! Не кричи, Василю! — приглушено прогудів хрипкий бас. — Це я — Стась Дзвонар. Впізнаєш?
— Дзвонар? — у батьковому голосі прозвучав неприхований подив. — Звідки ти?
— Звідти. Ну, розумієш? Та спочатку впусти, не бійся. Поговорити треба.
— Зараз, — відповів батько, і його голова зникла з освітленого місяцем вікна.
Дзвонар шуснув боком у прочинені двері.
«Так от воно що! Виходить, батько знає Дзвонаря з тюрми! Невже ж він такий, як і Дзвонар?»
Зопалу Юрко хотів розбудити Сергія і Марту, але, поміркувавши, вирішив діяти інакше. Ховаючись у тіні, наблизився до трапа і нечутно піднявся на палубу баржі. Серце шалено калатало, бо розумів, що зустріч із Дзвонарем не віщує нічого втішного.
Тихенько пробрався до корми, куди виходило віконце батькової каюти, і, почувши голоси, причаївся. На щастя, віконце залишилося відчинене, і чути було кожне слово.
— Скажу тобі відверто, Василю, — я утік з тюрми. Уже кілька місяців на волі… — казав Дзвонар.
— Хіба це воля? — перебив його Василь Петрович. — Ти, як той пес, що зірвався з цепу, — все боїться, що знову припнуть!
— Ну й хай! І все ж — я на волі! Сам собі господар! А спіймають, то не повісять же, а запакують у ту ж каталажку!
— Ну, гаразд. Кажи, чого ти прийшов до мене?
— Куди ж мені йти? Потрапив у скрутне становище і згадав, що тут є десь друг Василь Романюта…
— Ну, вже й друг…
— А що ж? Хіба не разом сиділи за гратами? Не з одного котла сьорбали баланду?
— З одного. Було таке… Тільки в друзі, хлопче, до мене не набивайся! Не за однакову провину сиділи!
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Слід веде до моря» автора Малик Володимир на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина друга СКАРБ“ на сторінці 41. Приємного читання.