Розділ «Георгій Брянцев ГОЛУБИЙ ПАКЕТ»

— Я вам вірю, — сказав він нарешті, — вірю і спробую вмовити командуючого.

У сінях залупали голоси, почувся тупіт чобіт, обережний стукіт у двері.

— Зайдіть! — гукнув Бакланов і круто повернувся.

Двоє автоматників у запорошених маскувальних халатах ввели до кімнати полоненого. Наймолодший з бійців ступив крок уперед, виструнчився і доповів:

— Товаришу гвардії полковник! Доповідає сержант Гринько! За наказом…

— Відставити! Вільно, — зупинив його Бакланов. — Коли взяли?

— Години півтори тому.

— Хто?

— Виходить, що я і рядовий Вакулін. — Сержант покосився на свого товариша. — Ми поверталися з завдання… Ніч і день провели в них у тилу. А коли переходили битий шлях, дивимось, мотоцикл з причепом. Загруз у вибоїні, деренчить і ні з місця. Оцей, — він кивнув на полоненого, — сидить у колясці, а водій штовхає. Ми прикинули і вирішили допомогти хлопцям. Водій виявився дуже неспокійним: Вакуліну трохи пальця не відкусив. Ми з ним розпрощались, а цього приставили цілим. Він з переляку все скиглив. Ось документи, товаришу полковник! — і сержант подав Бакланову невеликий пакет.

Полковник потиснув руки автоматникам, викликав чергового, наказав гарненько нагодувати хлопців, видати їм по двісті грамів горілки і вкласти спати.

Полоненого, ще зовсім молоду людину з блідим, переляканим обличчям, посадили напроти столу.

Він сидів, як стовп, склавши руки на колінах, боячись ворухнутись, повернути голову, і з жахом чекав допиту.

По кольору його новенького мундира, шевронах і відзнаках неважко було догадатися, до якого роду військ він належить.

— Почнемо! — звернувся Бакланов до Дмитрієвського. — Спитайте ім'я, прізвище і звання.

Полонений здригнувся, наче його вдарили, схопився і квапливо, механічним голосом відповів:

— Оберштурмфюрер СС Отто Мрозек…

— Якої частини?

— Ніякої. Я ще не встиг прибути в частину. У документах є наказ. Мене схопили по дорозі, але я не чинив опору, я сам…

Бакланов стримав посмішку, перезирнувся з Дмитрієвський і спитав:

— Звідки їхали?