Розділ «Георгій Брянцев ГОЛУБИЙ ПАКЕТ»

— Дуже приємно, що ми розуміємо одне одного: я — вас, ви — мене. Ви недурна жінка. В цьому я не сумніваюся. Вам мають бути зрозумілі речі, які незрозумілі іншим: для кожного агента, а тим більше таємного, хоч який він там розумник, провал зрештою неминучий, як неминуча смерть для кожної людини. Справа лише в часі. Тому кожен агент, не позбавлений здорового глузду, повинен заздалегідь продумати і твердо вирішити, як він поводитиметься на випадок провалу, якою ціною продасть своє життя. Проте… Якщо агент через склад своєї натури, вдачу, через недосвідченість, нарешті, через легковажність не подумає про це заздалегідь, то, звичайно, не пізно подумати про це і в найвирішальніший момент. Ось ви… — Штауфер затнувся, зробив вигляд, що йому необхідно прокашлятися, і продовжував — От вам сьогодні вранці наш співробітник пропонував умови?

Туманова кивнула.

— Вам вони ясні?

— Цілком.

— Ви продумали їх?

— Тоді ж.

— І…

— І тоді ж відповіла.

— Але наскільки мені як начальнику гестапо відомо, ви відхилили наші умови.

— Якщо сказати м'яко, то так, відхилила. Вони мене не влаштовують.

— Це наперекір логіці! — скрикнув Штауфер.

— У кожного своя логіка.

— Стривайте, стривайте! — запротестував Штауфер. — Є ж логіка, загальноприйняті норми, які…

— Не витрачайте марно свого красномовства, — перебила його Туманова. — Ваші умови не влаштовують мене.

— Ви даремно упираєтеся, — з удаваним докором зауважив Штауфер. — Упертість нічого не дасть. Зрозумійте, вас упіймали на гарячому, з такими речовими доказами, що й слідства не треба. Упертість безглузда, нерозумна… Вашу долю можна вирішити без суду. Крім того, ви вбили солдата німецької армії. Вас захопили із зброєю в руках. А зараз війна. Її закони невблаганні. Ви розумієте, що це значить?.. Тільки щирі зізнання можуть змінити ставлення до вас. Ми зацікавлені…

— Я розумію, в чому ви зацікавлені! — знову його перебила Туманова, — Не варто повторюватися. Я зіпсую вам настрій.

— Це сліпа упертість з вашого боку, — глухо промовив Штауфер, почуваючи, як всередині в нього починає закипати лють. — Дивна ви жінка! Невже голос розуму для вас втратив силу?

Штауфер знизав плечима, взяв стілець від стіни, поставив його майже впритул до арештованої і всівся на ньому.

— А я не вірю, що ви внутрішньо не згодні з програшем, — промовив він. — Не може цього бути! Ви насамперед людина, і до того жінка. Ви будете боротися за життя, чіплятися за кожну можливість. Давайте трохи пофілософствуємо. — Штауфер прибрав зручнішу позу, закинув ногу на ногу, відкинувся на спинку стільця і закурив. Він читав у романах, що солідні детективи завжди красиво курять. Це хороший тон. — Наше життя таке коротке, що, їй-богу, безглуздо самому вкорочувати його. Ось, скажімо, я… Я народився на світ божий трошки раніше за вас, голубко. Отже, пожив і побачив більше. І важко сказати, що я бачив частіше: добре чи погане. Скоріше погане. І все ж я хочу жити! І ніколи з власної волі не розлучуся з життям. Ніколи! Людина існує й бореться за існування, а не за смерть. А ви? Що вирішили ви? Вмерти? Героїнею? Раптово й легко? І щоб ваша смерть, як заведено говорити, пішла в науку поколінням? Я розчарую вас, голубонько. Ви агент. А агенти, як правило, вмирають поодинці, безславно, і смерть їх лишається таємницею для інших. Це раз. Тепер два: ви помрете не легкою, не раптовою і далеко не героїчною смертю. Спочатку вам виколють очі, ось ці сині очі, які, мабуть, хтось любить, слідом за цим відріжуть ваші ніжні вушка, а потім ніс, язик… Що ж тут романтичного? Ян Гус і той був у кращому становищі, коли його прилюдно підсмажували на вогнищі. За нього хтось страждав, ним хтось пишався… А ось уявіть собі на одну хвилинку, що через кілька днів ваше тіло буде спотворене і віддане на поталу хробакам! Брр! І ніякої слави!

Туманова мовчала, сумно дивлячись на букетик рідних лісових квітів, що стояли на сейфі. Як вони сюди потрапили? Чого? Чи це сентиментальність, яка живе поряд з витонченою жорстокістю?