Розділ «Георгій Брянцев ГОЛУБИЙ ПАКЕТ»

Юля зупинилась поглядом на Штауфері. Він робив вигляд, що поринув у читання якогось документа, і не звертав на неї уваги.

«Неприємний тип, — зробила вона висновок. — Підборіддя зрізане, волосся пряме й рідке, риси обличчя гострі, шкіра наче зім'ятий папір… Йому не менше сорока п'яти, і він тільки гауптштурмфюрер, тобто капітан».

На цивільного, який сидів праворуч, вона глянути не зважувалася, але відчувала, що той, відкинувшись на спинку стільця, уважно розглядає її.

Штауфер відклав нарешті документ і повернувся до арештованої.

Він довго не мигаючи дивився на неї маленькими темними очима і зробив висновок, що вона молода і по-справжньому красива. Все у неї красиве: і зріст, і фігура, і риси обличчя, і волосся, і, головне, очі: сині, великі, сумні. Але останнє, очевидно, явище тимчасове і пояснюється її становищем. Вчора, можливо, вони не були сумними і під ними не красувався цей темний круг.

Туманова не відвела очей і теж дивилася на Штауфера, немов хотіла вгадати, що ж криється в душі цієї людини.

— Гм!.. — кинув Штауфер, вийшов із-за столу, зупинився проти Юлі і склав на грудях руки. — Повинен відверто признатись, що у вас виключно фотогенічне обличчя. Просто напрочуд! Таке обличчя добре давати крупним планом на екрані, з акцентом на очі. Саме так, на очі! Та й взагалі слід сказати, що природа надто щедро наділила вас. Сподіваюсь, ви не заміжня?

Туманова не відповіла, тільки брови її ледве помітно здригнулися. Тому Штауфер вів далі:

— Хоча в документах зазначено, що вам двадцять три роки, але цьому повірити важко. Виглядаєте ви значно молодшою. Вам можна дати щонайбільше двадцять років. Та, власне, і двадцять три роки ще не той вік, щоб звалювати на свої плечі такий тягар, який взяли ви! У вашому віці людина не здатна на серйозні справи. В неї ще немає життєвого досвіду. Вона ще не перетравила в собі всього того, що дала їй освіта. Вона ще не здатна на віддачу…

«Дурень!» подумала розвідниця і пригадала: славетний хірург Пирогов у двадцять шість років був уже професором; Ньютон збагатив науку законом тяжіння, коли йому було двадцять п'ять років; Лермонтов — великий російський поет — у двадцять сім років уже скінчив свій життєвий шлях…

«Дурень!» тонка посмішка торкнулася губів дівчини.

— Навіщо ви обрали таку неспокійну професію? — вів далі Штауфер. — Що вам заважало стати акторкою, педагогом, ну, нарешті, музикантом? Га?.. У розвідників дуже тривожне життя, сповнене невпевненості в завтрашньому дні. У розвідників усе залежить від щастя. Ви часом не читали записок відомого розвідника Роберта Букара?

Туманова похитала головою.

— Даремно! В них дуже багато цінного і повчального. Я особисто читав і перечитував їх кілька разів. Роберт Букар справедливо говорив, що найнебезпечніша розвідка та, яка зв'язана для агента з необхідністю жити протягом кількох днів на ворожій території. Сміливці, які йдуть на це, рискують здебільшого життям. А ви так сміливо проникли на територію ворога!

— Цю територію я вважаю своєю, — зауважила Юля.

Штауфер підняв короткі брови і зареготав.

— Ах, он як! Ви вважаєте її своєю? Цікаво! Навіть забавно! — Він пройшовся сюди й туди і знову зайняв попередню позицію. — Це вже парадокс. Гм!.. На своїй території вас зачепили на гачок, на якому не було навіть наживки. Ви це розумієте? Ви як той безтурботний метелик. Побачивши вогник, полетіли на нього і обсмалили крильця. Так сильно, що вам уже не розправити їх, не злетіти, не затріпотіти. Он як, прекрасне дитя! Ви самі полізли в пастку, і вона зачинилася. А от вибратися з неї набагато важче. Майже неможливо. Я навмисне підкреслюю слово «майже». Сподіваюсь, ви мене розумієте?

— Прекрасно! Ви надзвичайно чітко формулюєте свої думки.

Штауфер уловив іронію в словах арештованої, помовчав трохи, перезирнувся з гестапівцем у цивільному і заговорив знову: