Розділ «Георгій Брянцев ГОЛУБИЙ ПАКЕТ»

Вона стріляла влучно.

Гітлерівець схопився був на ноги, але, змахнувши руками, тут-таки повалився.

Туманова перечекала кілька секунд.

Навколо було тихо. Вона вискочила з ями і кинулася до вбитого. Так, він був уже мертвий.

В цю мить ззаду почувся хрускіт. Дівчина швидко оглянулася, але вже не встигла відскочити. Хтось із-за кущів налетів з ходу, збив її з ніг. Лежачи, вона побачила над собою обличчя, поросле густою рудою щетиною, і вирячені, як у жаби, очі. Гітлерівець важко дихав їй в обличчя і сопів, намагаючись схопити її праву руку. Близько почулися голоси.

Юля приловчилася і, розчепіривши два пальці, з силою надавила ними очні впадини ворога.

— У-у-у, — простогнав гітлерівець і мимоволі потягся руками до обличчя.

Туманова з усієї сили штурхонула його коліном в низ живота. Той утробно закректав і впав. Вона швидко схопилася. Так швидко, немов у неї всередині розгорнулася міцна стальна пружина… але тут знову звалилася, збита з ніг чиїмсь важким кулаком.

Юля не могла більше чинити опір. Сили її вичерпалися. Вона вся тремтіла, дихання виривалось із свистом.

Два здоровенні солдати скрутили їй за спину руки й наділи наручники. Потім підняли і посадили поряд із застреленим гітлерівцем.

Вона бачила, як зовсім ще молодий есесівець у чині оберштурмфюрера СС розглядав її рацію. У нього було ніжне, як у дівчини, обличчя, з тонкими й м'якими лініями.

Груди Туманової здіймалися часто й поривчасто. Було таке відчуття, немов усередині все горить. У скронях дзвінко й чітко вистукували молоточки.

Але страху не було. Вона відчула страх раніше, коли побачила перед собою пару пильних очей. Потім він кудись зник. Його витиснула гарячка боротьби.

Есесівець, скінчивши огляд рації, поклав її в речовий мішок, де зберігались пожитки Туманової, і сказав щось солдатові. Той, витягши з кишені металевий свисток, різко і протяжно свиснув.

Звідкись здалека, немов луна, обізвався такий самий, але трохи коротший свист, а потім ревнула сирена автомашини.

Юля зрозуміла: це — кінець.

Полковник Бакланов і капітан Дмитрієвський уже хвилин десять сиділи н закритому кузові грузовика, де містився похідний армійський радіоцентр.

Незадовго до їх приходу від Туманової було прийнято сигнал: «Мені загрожує небезпека», потім передача обірвалася. Полковникові й капітану негайно доповіли про це по телефону. Тепер вони схвильовані мовчки стояли біля оператора, не втрачаючи надії, що розвідниця знову вийде в ефір. Але вона не обзивалась.

Оператор сидів біля рації, прислухався і зрідка вистукував свої позивні.