Розділ «Георгій Брянцев ГОЛУБИЙ ПАКЕТ»

Вдосвіта 12 червня за містом по шосе котився великий віз, запряжений бистрою молодою конячиною.

Конячка тюпала дрібною риссю, дзвінко вицокуючи підкованими копитами, а її господар, сутулий дідок в латаній-перелатаній сорочці, машинально помахуючи батогом, дрімав, пригрівшись на сонечку.

За бляшаними бідонами, в самому задку, звісивши ноги, примостилися Готовцев і Туманова.

Бідони глухо стукотіли, торохтіли колеса, можна було мирно розмовляти, не боячись, що дідок почує.

— Через годинку я вернуся, — попередив Готовцев.

— Гаразд. Я вийду вам назустріч.

— Почувайте себе як дома, — порадив Готовцев. — Головне, не думайте, що ви на окупованій території. Найгірше, коли починаєш про це думати. Зразу якась боязнь охоплює, весь час оглядаєшся, здається, що за тобою стежать… Я завжди намагаюсь не думати.

— Постараюсь і я, — запевнила його Юля і поцікавилась, кивнувши на дідка: — А він?

— А що він? Дурниці, його діло — сторона. Він із сусіднього села, працює по наряду від управи. Два тижні відробить — та й додому, Кого тільки він не перевозив за ці роки! Звик.

Розвідниця оглянулася по боках.

— Я тут зійду, — сказала вона.

— Уже? — здивувався Готовцев. — Ще далеко до шостого.

— А мені байдуже, — відповіла Юля. Готовцев гукнув:

— Дем'яновичу, чуєш, Дем'яновичу!

— Га? — обізвався візник.

— Зупини!

— Можна, — неохоче відповів дідок і спинив конячку. Вона повела косо оком, захропла, почухала голову об голоблю.

— Сестра хоче грибків пошукати, — пояснив Готовцев.

Дідок посміхнувся:

— Які зараз грибки! Рано для грибів…