Розділ «Георгій Брянцев ГОЛУБИЙ ПАКЕТ»

— Питаєш! — жваво і ніби обурюючись, гаряче вигукнув Дмитрієвський. — Ти знаєш, що я робив, коли взимку з-під Сухініч ти сама полетіла в тил? Я весь час був з тобою, я стежив за тобою, лічив хвилини, години, дні й ночі. Пригадуєш, незадовго до твого відльоту ми ходили в ліс? Так ото коли ти полетіла, я місця собі не знаходив. Удосвіта, до початку роботи, стану на лижі й по твоєму сліду туди, в ліс. Стоять ті самі засніжені ялини, під якими проїжджали ми, видніються дві смужки від твоїх лиж, я йду по них сам-самісінький, а здається мені, що ти йдеш поруч. А потім вернусь у ту хату, де ти жила, на околиці Сухініч, і дивлюся на твою фотографію. І спати не можу, і ввижається мені всячина. Або серед ночі біжу до радистів, чи немає від тебе вісточки…

З боку палатки чергового по аеродрому почулись голоси, і Дмитрієвський замовк. Він повернув голову й угледів промінчик ручного ліхтарика, що прошпилив гострою смужкою темряву.

— Ідуть, — сказав вій. — Треба вставати!

Обоє підвелися. Дмитрієвський звалив собі на плечі парашут. Юля накинула маскувальний халат і взяла н руку невеликий речовий мішок.

— Давай попрощаємось, Андрійку…

У темряві капітан не міг помітити, як бистрокрила посмішка на мить осяяла суворе Юлине обличчя. Вільною рукою він пригорнув дівчину до своїх грудей і міцно поцілував у губи, в очі, в лоба.

— От і добре, — тихо промовила Туманова. — Не забувай і читай твоє улюблене «Жди мене, і я вернусь», — пожартувала вона.

Капітан хотів ще раз пригорнути її, але тільки міцно потис руку. Голоси і кроки наближалися. Намацуючи дорогу, зрідка блимав гострим промінчиком ручний ліхтарик.

Підійшли Бакланов, командир авіаполку, черговий по аеродрому, пілот, штурман і моторист.

Як настрій? — весело поцікавився пілот.

В нормі, — спокійно відповіла Туманова.

Штурман взяв у капітана парашут, наблизився до неї і сказав:

— Ану, давайте я обряджу вас…

Юля зразу ж стала якоюсь незграбною, схожою на ведмежа, здавалось, понижчала.

Пілот і штурман наділи шоломи й полізли до своїх кабін. Моторист попрямував до гвинта.

— Ваші руки, люба, — звернувся Бакланов до Туманової. — От так. Ач, гарячі які! Що то молодість! Хвилюєтесь?

— Та ні, я б не сказала, — посміхнулась Туманова.

— Бережіть себе, — сказав Бакланов. — Тримайте зв'язок. Пам'ятайте, що серцем, помислами і душею ми будемо з вами. І ще ось що… — додав Бакланов, одводячи Туманову вбік. — На особистому зв'язку в Чорноп'ятова перебуває німець-антифашист. Це абсолютно надійна людина, про яку ми поки що нічого не знаємо: ні прізвища, пі клички, ні того, де і ким працює. Відомості про нього Чорноп'ятов боявся довірити навіть шифру і радіо. І це правильно. У таких справах рискувати не можна. Я прошу вас, коли зустрінетеся з Григорієм Опанасовичем, розпитайте докладніше про цю людину і гарненько запам'ятайте.

— Розумію. Все зроблю.

— От і чудово, — схвалив Бакланов.