Розділ «Георгій Брянцев ГОЛУБИЙ ПАКЕТ»

— Грейвіц! Яких заходів ви вжили за моїми вказівками?

— Все зроблено, пане гауптштурмфюрер! Вона нікуди не дінеться. На перехрестя доріг послано секретні пікети. Фото Готовцевої роздано вісімнадцяти агентам. У район, окреслений вами на карті, вранці викинуто на автомашинах рухому групу з радіопередавачем. Вона човниковим способом прочісує ліс.

— Ясно! Запам'ятайте: якщо в неї з голови упаде хоч одна волосина, то ви назавжди позбавитесь своєї голови. Спостереження і тільки спостереження! Всі зустрічі фотографувати! Осіб, з якими вона зустрічатиметься, брати під нагляд і нікого без мого відома не чіпати! Я думаю, що з'явилась вона сюди не сама. У лісі її хтось піджидає. Та й міські її співучасники від нас нікуди не втечуть. — Штауфер задоволено потер руки.

— А як бути з шофером і двома конвоїрами «шістки»? — спитав Грейвіц.

Штауфер дістав з кишені ключ і подав Грейвіцу.

— Їдьте до них. Оголосіть мою подяку і поясніть, що їм доведеться ще деякий час посидіти. Довідайтесь, що їм треба, і забезпечте їх усім необхідним аж до горілки. Ось так! Ідіть!

Грейвіц вийшов,

— Ви геній! — ще раз вигукнув Грундт. — Я вражений… Як це все просто і водночас мудро!

Штауфер скромно знизав плечима і сказав:

— Якщо вона попросить вас підвезти її до міста на вашій машині, не відмовляйте. Але ніяких запитань. Як і досі, застерігайте, попереджуйте про небезпеку, розстилайтесь перед нею гладенькою доріжкою.

— Розумію. Цебто вести таку саму лінію.

— Так, так, так… І тільки!

Величезний стовбур сосни, зваленої буреломом, уже прогнилий і порослий травою, надійно приховував двох людей і собаку.

Години за три до заходу сонця провідник собаки сержант Волков змусив свого Моржа лягти на землю і поклав руку йому на холку. Пес когось зачув і нервувався.

Дмитрієвський відповз трохи вперед, підвів голову й одразу ж побачив між стовбурами трьох гітлерівців. Вони рухались прямо на засідку. Попереду, нюхаючи повітря, йшла без поводка вівчарка.

Капітан швидко зметикував, що сутичка неминуча. Якщо зараз почати перебиратись в інше сховище, то вівчарка неодмінно почує.

Він підтягнувся на руках до сержанта й коротко пояснив:

— Як подам сигнал, спускайте собаку!

Волков кивнув.

— Стріляти тільки по моїй команді! — вів далі Дмитрієвський. — Спробуємо взяти їх живими.