Розділ «Георгій Брянцев ГОЛУБИЙ ПАКЕТ»

Забитих гітлерівців та їх вівчарку закопали. Капітан з ходу почав допитувати полоненого. Він виявився радистом з команди СС, наданої горєловському гестапо, і супроводжував групу з радіопередавачем.

Дмитрієвський попередив есесівця, що коли він правдиво відповідатиме на всі запитання, то йому збережуть життя. Заохочений цією обіцянкою і, видно, покорившись своїй долі, радист не впирався і розповів усе, що знав.

Гестапо поставило перед їхньою групою завдання прочесати ділянку лісу за шостим кілометром між річкою і шосе. Наближатися до міста ближче як за п'ять кілометрів заборонялося. При виявленні у цій зоні жінки група мусила умовним кодом попередити гестапо і повідомити про місце її перебування. Тоді до цього місця повинна була прибути спеціальна команда на мотоциклах. Виявляти себе групі не дозволялося. Хто така жінка, радист не знав. О десятій вечора шістнадцятого червня, тобто завтра, група мусила вийти на дев'ятий кілометр шосе, куди прибуде зміна.

Оце все, що знав радист.

Та й у цьому було досить багато таємниць. До чого тут жінка? Хто вона? Чому гітлерівцям заборонялося виявляти себе і наближатись до міста? Що робиться за п'ятим кілометром? Дмитрієвський підняв людей і ланцюжком знову повів за собою.

П'ятий кілометр не приніс нічого нового, як не приніс і четвертий. Ліс був тихий, спокійний, ніде ніяких слідів.

На підході до третього кілометра провідник Волков умовним свистом зупинив рух, і група підійшла до нього. На невеличкому узліссі, оточеному березами та соснами, Волков виявив сліди, залишені автомашиною.

Дмитрієвський став навколішки, помацав рукою пісок і прийшов до висновку, що машина була тут не дуже давно, принаймні не більше як добу. Малюнок протектора покришок ще не втратив чіткої форми.

Змірявши рулеткою відстань між колесами, він переконався, що тут пройшла легкова машина.

Правда, все це ще нічого не давало, та напрошувалося запитання: що було потрібно машині на цьому узліссі, збоку від шосе? Не прийшла ж вона сюди тільки для того, щоб зробити розворот?

— Товаришу гвардії капітан, — гукнув Волков Дмитрієвського. — І тут сліди!.. Машина тут стояла…

Капітан поспішив до Волкова, який сидів навпочіпки.

Так, машина стояла тут деякий час, що підтверджувалося калюжкою масла. І тут же капітан побачив відбитки чоловічого і жіночого взуття.

Наївно було б думати, що маленькі сліди залишила

Юлія Василівна, та все ж серце у Дмитрієвського закалатало,

Він виміряв сліди: чоловічий показав сорок два сантиметри, жіночий — тридцять п'ять.

— Товариші! До мене! — голосно гукнула звідкілясь ліворуч радистка Прохорова. — Подивіться, що я знайшла!

Дмитрієвський випростався.

— Тихше!..

Обережно ступаючи по узбіччю, Дмитрієвський і Волков заглибилися в гущавину і, ступивши кроків двадцять, побачили Прохорову. На крик прибіг і Назаров.