Розділ «Георгій Брянцев ГОЛУБИЙ ПАКЕТ»

Артилерист підвівся не відразу. Він наблизив обличчя до дзеркала, обдивився, погладив облізлого носа і, кинувши майстру зім'яту кредитку, вийшов.

— Прошу! — запросив Заболотний Чорноп'ятова. Той сів у крісло і, вибравши зручну хвилину, тихенько шепнув:

— Мені терміново потрібен Скиталець!

Заболотний кивнув.

— Побачся з ним, що б там не було. Нехай скаже, де можна зустрітись. А зараз швидше дряпай, одним заходом!

На початку дванадцятої Чорноп'ятов діловито зайшов у двір напівзруйнованого, нежилого будинку і, пройшовши бур'янами, заглибився в малинник, що густо розрісся. Тут він улігся в затінку старого щілястого паркана. Паркан цей межував із садком будинку, що виходив на паралельну вулицю, де квартирував Генріх Гроссе.

Тюремний наглядач любив у вільний від чергування час повозитись у хазяйському саду. Ось і зараз він з ножем у руці, мугикаючи солдатський марш, обходив густий вишняк уздовж паркана.

За парканом почулося тихе трикратне покашлювання. Генріх ліниво озирнувся навколо, позіхнув і ліг на траві, притуливши голову до широкої щілини в паркані.

— У мене лише двадцять хвилин, — тихо попередив Генріх. — О дванадцятій я повинен заступати. Тут нема нікого. Кажи, Григорію!

Чорноп'ятов запитав:

— Чув?

— Що чув? — у свою чергу запитав Генріх.

— По радіо передавали…

— А, відносно втечі?.. — Генріх добув сигарету і закурив. — Я дещо розвідав. Як стало бомбити, в метушні Готовцеву справді посадили не в «п'ятірку», а в «шістку». Але на «шістку» також був напад. Готовцеву і трьох чоловіків наче корова язиком злизала.

Обличчя в Чорноп'ятова витяглося.

— Що ж це за знак?

Генріх, дивлячись у небо, промовив:

— Видно, у місті, крім нас, ще знайшлися порядні хлопці…

Після довгої паузи Чорноп'ятов продовжував:

— Якби нам удалося напасти на слід Готовцевої! Вона потрібна нам до зарізу. Документи в голубому пакеті ще й досі лежать…