Розділ «ДРУГА ПЛАНЕТА»

— Ми прилетіли з планети Земля вп’ятьох, п’ятеро й повинні повернутися на Землю. Такий наш закон. Пішли! — Татко одвернувсь од жерця й пішов геть.

А ми рушили слідом. І тітка Павлина ще довго тримала Жорку за руку.

Прощаючись із нами, татко сказав:

— Бережіть Жорку. Хай не виходить сам на вулицю. Від цих фанатиків можна чекати всього.

— Хай тільки спробують — я їм і храм рознесу! — відповіла тітка Павлина.

Тепер вона ще запопадливіше взялася до роботи. З раннього ранку до пізнього вечора виводила свої формули. Коли в неї щось не вдавалося, дерла списаний аркуш на шмаття, жбурляла під ноги. А в лабораторії била колби. Схопить ступку чи склянку — і в колбу! Як махоне — скло так і бризне! Оранги, які працювали з тіткою, боялися її, наче чуми.

Аж ось одного ранку із тітчиного кабінету долинув голосний спів. Тітка Павлина збуджено крокувала й співала, войовниче надимаючи щоки:

Трумба, румба, тум!

Трумба, румба, тум!

Побачила мене, весело вигукнула:

— Заходь! І поклич сюди Жорку!

Я одразу ж зрозумів: коли тітка Павлина скликає “публіку”, значить, вона винайшла щось незвичайне. Збігав за Жоркою.

Тітка Павлина ухопила нас за руки, підтягнула до столу:

— Ось!

Ми стояли, трохи розчаровані: перед нами лежав лише аркуш паперу, списаний довжелезними формулами.

— Бачите?

— Бачимо…

В голосах наших тітці Павлині щось, мабуть, не сподобалося: вона пильно на нас глянула, дала легенького шалабана спершу мені, а потім Жорці:

— Ех, ви, гомо прімітівус!.. Це ж гени!.. Гени агресивності!.. Гайда!..

У лабораторію ввірвалась, мов вихор: