Розділ «ГУМ-ГАМ»

— …яка вранці чекає Сонця…

— Ой, Сонця! — вереснув голос.

— …під яким росте сонях?

Максим важко дихав, насилу виплутавшись із складного запитання, яке в нього несподівано виникло.

У нього за спиною щось упало. Озирнувшись, він побачив Гум-гама, який сидів на підлозі.

— Що з тобою? — кинувся до друга Максим.

— Оце так запитання! — видихнув Гум-гам. — У мене від твоїх “яких” аж голова запаморочилася…

— От бачиш, — прошепотів Максим, допомагаючи приятелеві підвестися, — бачиш, анічогісінько й не сталося. Я запитав, а він анітрохи не розсердився.

Максим посміхнувся, вимовивши ці слова: як це машина може сердитися!

Автук, як і досі, сяяв холодним сріблом.

Гум-гам, наморщивши лоба, тривожно дивився на Автука і нічого не говорив.

— Чому я став падати на землю? — спитав голосно Максим, підбадьорливо всміхаючись до Гум-гама. — Чому я падав униз, а не вгору?.. Чому Чо-мук полетів на землю?.. Чому його звали Чо-мук? — Максим підійшов до безмовного Автука і з почуттям зверхності зміряв його поглядом з голови до ніг, холодного і скляного. — Ні, — промовив він зневажливо, — у цій КРАЇНІ БЕЗ ЧОМУ ніхто… ніколи… нізащо… не відповість!.. — Він стукнув пальцем по кнопці і скрикнув: — Ой!

Усередині Автука наче спалахнув вогонь. Він стояв такий самий — сяючий, неприступний, — але від нього аж пашіло. Навіть кнопка, до якої торкнувся Максим, була гаряча.

— Що таке? — підбіг до друга Гум-гам. — Він тебе скривдив? Відповідай!

Максим дивився на Автука злякано й очікувально, як дивляться на велетня, що прокидається від сну.

— Та відповідай нарешті! — насідав Гум-гам, стиснувши кулаки.

— Він прокидається, він дуже гарячий! — захоплено промовив Максим. — Зараз він щось скаже…

Автук мовчав. Але було помітно, як він розжарюється, як поступово золотіють зсередини його стінки: в ньому немов розгорялося живе сонце.

— З ним щось сталося! — тривожно сказав Гум-гам.

— Не знаю, — відповів Максим. — Зачекай одну хвилину… Зараз усе побачиш… Ти побачиш, хто твій вірний друг… Побачиш, що тобі більше нічого боятися…