Розділ «ГУМ-ГАМ»

Завила сирена, влетіла машина з червоним хрестом. Із “швидкої допомоги” виліз блакитнолиций лікар у білому халаті і, глянувши на веселунів, ляснув у долоні:

— Усе зрозуміло!

Побачивши лікаря, дорослі замовкли, за ними— школярі, а дехто загукав:

— Гум-гаме! Привіт, Гум-гаме!

Лікар підняв руку і, приємно посміхаючись, у цілковитій тиші сказав:

— Смійтеся на здоров’я! Десять хвилин сміху корисніші за склянку сметани.

Лікар щось записав до свого записника (ясна річ, нову гру), вскочив до машини й поїхав. Дорослі одразу вгамувалися, а діти, захопивши з собою Зайчика, помчали на вулицю.

Бабуся лишилася сама; вона шукала у траві загубленого ополоника.

Фантазер був сердитий, що це не він розсмішив Цілий двір. Не заради нього, а заради Зайчика прикотив Гум-гам у лікарському скафандрі, щоб навчилися грати в сміх. Максим навіть розгнівався на Зайчика, який ні в чому не був винен.

Максим і не підозрював, що його друг — веселий лікар — тікає зараз на “швидкій допомозі” від міліції. Хтозна, чому міліцейський мотоцикл помчав з перехрестя за білою машиною. Як правило, для машини з червоним хрестом завжди вільний шлях на перехресті. А тут міліціонери, провівши поглядом швидку машину, засвистіли і скочили на свого мотоцикла. Ото була гонка по самій середині широкої вулиці! “Швидка” вила, всі машини гальмували, світлофори заздалегідь давали зелене світло. А позаду квапливо тріщав мотоцикл.

Потім “швидка” завернула в провулок. Мотоцикл різко зменшив швидкість, повернув за нею.

Це була глуха вулиця. Звичайний, дуже короткий провулок упирався в широкий будинок. Мотоцикл урочисто прострекотів до самісіньких воріт будинку. Ворота були зачинені. “Швидкої допомоги” в провулку не було.

Міліціонери, осадивши мотоцикла, пильно роздивлялися довкола. На тротуарі стояла дитяча коляска. Поруч з коляскою — хлопчина в білому халаті: певно, школяр, який утік з двору. І все. Більше ніяких машин, ніякого транспорту.

Мотоцикл тричі об’їхав безлюдний завулок і, розгублено стрекочучи, викотив на вулицю…

Та й набрався ж страху Гум-гам! Він був зовсім не радий, що встряв у цю гру зі сміхом. Насилу втік від міліцейського мотоцикла! Навіть не встиг зняти білого халата.

— Не вмію я гратися з дорослими! — пробурмотів Гум-гам.

Гум-гам залишив на тротуарі дитячу коляску, що кілька хвилин тому правила йому за бистрохідну “швидку допомогу”, і почимчикував до знайомого двору. Раптом він здивовано підвів голову: вітер ніс йому назустріч синю фольгу. Гум-гам посміхнувся: хтось жував зараз місяцит і викинув обгортку з вікна.

…Блакитна фольга “Я ВСЕ ВМІЮ” вкрила тротуари, садові доріжки, сходи.

“Я ВСЕ ВМІЮ” — підмітали двірники з ранку до вечора.

“Я ВСЕ ВМІЮ” — розносив вітер по місту.