Розділ «ГУМ-ГАМ»

Але в класі ніхто не звернув на Коробкова уваги. П’ятий “А” жував місяцит. Кожен учень знайшов у своїй парті круглу, схожу на медаль плитку із словами на синій обгортці “Я ВСЕ ЗНАЮ” — смачний, ароматний місяцит.

— Не їжте! Це місяцит! — закричав Коробков. — Він шкідливий!

— Заздриш? — озвався до нього сусіда. — У тебе в парті нічого немає.

Вова помацав свою кишеню й поморщився.

— Та в мене є, дарма що з іншими словами. Я подарував би тобі свій місяцит, якби міг. Викиньте його за вікно, друзі!

Товариші Коробкова засміялися. Де ж то бачено — викидати подарунки у вікно!

— Ви ще шкодуватимете, — похмуро застеріг Вова.

І в інших класах — від першого аж до п’ятого поверху — діти ласували місяцитом. Ніби сьогодні було свято школяра — кожен одержав подарунок. Тільки десятикласники поклали місяцит у кишені. Вони вже не маленькі, щоб їсти перед уроком. Та й то не всі витримали: дівчата відщипнули по шматочку.

Ганна Семенівна, класний керівник п’ятого “А”, була приємно здивована: всі її учні прекрасно знали урок. Коли Ганна Семенівна ставила запитання, в класі ніби виростав паркан: то діти піднімали над партами руки — всі хотіли відповідати. Навіть ті, хто не розв’язав удома приклади, тут, коло дошки, миттю додавали великі числа й жодного разу не помилялися. За півгодини вчителька поставила дванадцять п’ятірок.

Трохи згодом Ганна Семенівна написала на дошці нові приклади і заходилася пояснювати ділення складних чисел. Учні попіднімали руки.

— Тобі чого, Смєхов? — спитала вчителька.

— Ганно Семенівно, — промовив Борис Смєхов, — це я вже знаю: у відповіді буде сто п’ять.

— Правильно, сто п’ять, — підтвердила вчителька. — Але як ти розв’язав? Ми ще не проходили ділення складних чисел.

— І ми знаємо! — загаласували діти. — Нам це нецікаво.

Ганна Семенівна розгубилася: її школярі знали відповіді всіх прикладів.

— Можна сказати, Ганно Семенівно? — підвів руку Левко Тряпкін.

— Так, будь ласка.

— Ганно Семенівно, я можу перемножити всі ці числа з думці. — І Левко Тряпкін проторохтів відповідь.

— Правильно! — підтвердили хором п’ятикласники.

Ганна Семенівна здивовано оглянула клас.