Розділ «ГУМ-ГАМ»

— А ти дуже великий, іди вчи арифметику.

— Ну, всі?

— Гум-гам чекає!

— Хто?

— Гум-гам! Той самий, не бачиш, чи що?

— Гайда, друзі!

Голоси продзвеніли вулицею, полинули над річкою, і з зеленого косогору скотився барвистий клубок бантиків, сукенок, курточок, тюбетейок.

Діти озираються на Гум-гама, підсміюються, перешіптуються:

— Який він блакитний… А капелюх… от сміхота… Це він повідмикав усі двері… Трик-трак — ось так. А хто він? Марсіанин? А я думав… А він зовсім як ти…

— Ану тихіше! — спиняв Максим. — Що тут особливого: людина з космосу… В них усі такі блакитні від загару. Побачите самі, що він уміє! Тільки цур не питати нічого.

— Гум-гам… Гум-гам… Он він який! — шелестять голоси.

Веселий і кумедний, у своєму крислатому капелюсі, він дуже подобається дітям.

— Дехто гадає, що найголовніше для прогулянки на теплоході — це купити квитка, — каже Максим.

— А що ж?

— Найголовніше, — підхопив Гум-гам, — знайти такий теплохід, щоб він умів теплоходитись.

— Сюди! — гукає Зайчик. — Уже близько пристань.

Коло пристані завмер білий теплохід. На палубі жодної людини. День відпочинку для річників — понеділок: усі накаталися у вихідний.

Капітан, який сумовито розглядав палубу, пожвавішав. Він висунувся до пояса з рубки, гукнув до Гум-гама:

— Товаришу вожатий, у вас екскурсія? Куди поїдемо? До бухти Радості чи до Забутої бухти?

Гум-гам здивовано звів брови.