Розділ «ГУМ-ГАМ»

— Ми ж начебто грали, — звів брови Гум-гам.

Максим став казати, як страждає зараз Рич в кишені у Митіна: таке безпомічне, нещасне кошеня, не може навіть самостійно вилізти… Чи не можна його зробити звичайним котом, яким він був раніше?

Гум-гам клацнув пальцями, промовив “р-раз!” і, вдоволений, сказав:

— Рич живий, здоровий і біжить додому. Попроси в нього, будь ласка, за мене пробачення…

Він дістав з кишені синій камінь подорожувань.

— Не скучай, Максиме! — вигукнув Гум-гам, зникаючи.

Прибігши додому й побачивши Рича, Максим узяв кота на руки, почав гладити його, щось шепотіти. Незворушний Рич і вухом не повів. Начебто кілька хвилин тому він не сидів у тісній кишені.

…Старий Митін прикручував до дверей новий замок і зовсім забув, що носить із собою кошеня. Тільки-но Гум-гам сказав своє славнозвісне “р-раз!”, Митін відчув у кишені незвичайний тягар. Він устиг лише випростатися — перед очима в нього майнула жовта блискавка, і якийсь рудий звір побіг східцями вниз. Митін хотів був закричати, покликати дружину, але передумав. Звір скидався на кота, і дружина, певно, не здивувалася б. А пояснити, який зв’язок існує між котом, жовтим кошеням та рудим мамонтом, Митін ніяк не міг.

Він зітхнув, узяв викрутку й знову заходився вставляти замок, раз по раз озираючись через плече й буркочучи: “Чого це діти розбігалися?..”

На всіх сходах того вечора було чути легенькі кроки. На всіх поверхах перед дітьми самі по собі відчинялися двері. У всіх дверях шепотіли, дзвеніли, наспівували, бубоніли, мурмотіли, шелестіли, насвистували замкові щілини:

“Тра-та-та, тра-та-та, починається гра…”

“Там, на третім поверсі, кошенятко сіре…”

“Тринь-бринь-бриньки, гратись нам не ліньки…”

“П’ять та п’ять — іди стрибать…”

“Уві сні ти граєш, а як — і сам не знаєш…”

“Перед тим, як лягти спати, не забудьте політати…”

“Тра-та…”

Ці дзвони, шепотіння, бурмотіння чули ті, для кого співали замкові щілини, ті, перед ким від цього часу самі по собі відчинялися двері, ті, хто прокидається вночі, коли в дворі тужливо загавкає собака чи занявкає на східцях самотнє кошеня…

Ви вмієте гратися в теплоходи? У справжні, звичайно, а не в іграшкові. Ні? Що ж, напевне, ще не всі діти уміють гратися в теплоходи… Максим, Мишко та Сергій теж не вміли, аж поки не здибали Зайчика. Цього хлопчика звати Петьком, а прізвище його — Зайчиков, і він такий білоголовий, пухнастий, що так і кортить звати його Зайчиком.

Зайчик ходив по двору й чіплявся до дітей: